Реалізація концепції міжнародної кримінальної юрисдикції в заснуванні та діяльності Нюрнберзького і Токійського воєнних трибуналів

Під час Другої світової війни, що принесла народам Європи численні жертви і найтяжчі страждання, почалася практична реалізація концепції міжнародної кримінальної юрисдикції. Злочини нацистів, навіть у перший період війни, коли відомості про них були ще порівняно убогими, вразили світ. Вони були нечуваними, вимагали вживання екстраординарних заходів для покарання винних. Заяви про невідворотність індивідуальної відповідальності за чинені під час війни злодіяння були зроблені в перших же прийнятих державами антигітлерівської коаліції документах. 13 січня 1942 року представники дев'яти окупованих європейських країн, ті, що зібралися на конференцію в Сент-Джеймському палаці, у Лондоні, прийняли декларацію, яку уряди у вигнанні підтвердили, що вони «вважають серед основних цілей війни, яку вони ведуть, покарання за допомогою організованого правосуддя тих, хто винний у цих злочинах або несе за них відповідальність, незалежно від того, видавали вони накази про їх вчинення, чинили їх чи будь-яким чином брали участь у них» .

У Сент-Джеймській декларації, пізніше схваленої Об'єднаним Королівством, Сполученими Штатами і СРСР, відзначалося, що Германія та її союзники встановили в окупованих країнах режим терору, який відбивається в масових депортаціях і убивствах мирного населення, стратах заручників, жорстоких переслідуваннях. Підкреслювалося, що насильства, які чинять окупанти, суперечать загальноприйнятим поглядам і законам цивілізованих народів щодо ведення війни. Нагадавши про існуючі норми міжнародного права і заяви глав урядів великих держав про відповідальність гітлерівців, декларація проголосила однією з основних цілей війни покарання винних. Уряди дев'яти країн заявили, що вони «повні рішучості в дусі міжнародної солідарності простежити за тим, щоб винні й відповідальні, яка б ні була їхня національність, були розшукані, передані в руки правосуддя і засуджені та щоб винесені вироки були виконані» .

Особливе місце серед документів, що вплили на формування концепції міжнародної кримінальної юрисдикції, займає Московська декларація урядів СРСР, США і Великої Британії «Про відповідальність гітлерівців за чинені звірства» від 30 жовтня 1943 року, прийнята «в інтересах тридцяти двох Об'єднаних Націй».

У Московській декларації містився виклад принципової позиції держав-союзників з питання про кримінальну юрисдикцію щодо воєнних злочинців. Ця позиція базувалася на двох положеннях: по-перше, у Декларації говорилося про те, що «німці, котрі брали участь у масових розстрілах італійських офіцерів, або у стратах французьких, нідерландських, бельгійських і норвезьких заручників, або критських селян, чи ж ті, котрі брали участь у винищуванні, якому був підданий народ Польщі, чи у винищуванні населення на територіях Радянського Союзу… мають знати, що вони будуть відправлені назад у місця їхніх злочинів і будуть засуджені на місці народами, над якими вони чинили насильства… три союзних держави напевно знайдуть їх навіть на краю світа і передадуть у руки їхніх обвинувачів, для того щоб змогло здійснитися правосуддя». По-друге, було заявлено, що головні злочинці, злочини яких не зв'язані з певним географічним місцем, будуть покарані спільним рішенням урядів союзників .

Як бачимо, у Декларації підтверджувався територіальний принцип кримінальної юрисдикції, відповідно до якого нацистські злочинці підлягали юрисдикції національних судів держав, на території яких були вчинені інкриміновані злочини. ............