І. Приватні та казенні друкарні в книжковій справі України 1 пол. ХІХ ст.
Книгодрукування на Україні зародилося у 2-й половині ХVІ ст. Основоположником українського і російського друкарства вважається І. Федоров.
Упродовж кількох століть в Україні виникла досить густа мережа друкарень: Львівська друкарня І.Федорова (засн. 1573; як Львівська братська друкарня, існувала 1591-1787 рр.), Острозька друкарня (1580-1612 рр), германська (1602-1618), Струтинська (1604-1606), Києво-Печерська (1615-1918), Почаївська (1618; 1-а пол. 18 ст. - 1917), Чернігівська друкарня (1646; 1679-1820) тощо.
У пореформений період у зв’язку з розвитком капіталізму книгодрукування почало інтенсивно розвиватися. Осередками книгодрукування в той час стали Київ, Харків, Чернігів, Полтава, Одеса і Львів. Особливе значення у виданні наукової літератури мали друкарні Києва та Харкова.
Українська ліберальна буржуазія та буржуазно-націоналістичні кола здійснювали активну видавничу діяльність через громади ,”Просвіти”, земства тощо. Проводячи великодержавну шовіністичну політику, царський уряд переслідував національні культури народів, що населяли Російську імперію, у тому числі й українського народу. Валуєвський циркуляр 1863р. та Ємський акт 1876р. обмежували видання книг українською мовою. Їх намагалися друкувати в Москві, Петербурзі й за кордоном (Лейпцніг, Женева та ін). Книгодрукування українською мовою проводилося здебільшого на громадських засадах на кошти окремих осіб і громадських організацій.
На Західних українських землях після конфіскації „Русалки Дністрової” (1837) друкування книг українською мовою було заборонено аж до революційних подій 1848р.
На початку XIX в. книги друкувалися переважно в казенних друкарнях — Сенатської, Академії наук, друкарні військового міністерства і морської друкарні — в Петербурзі; Університетської і Синодної — в Москві. У 1807 р. був виданий високий рескрипт про відкриття друкарень у всіх губернських містах.
У 1817-1819 рр. уряд відпустив величезні кошти на технічне оснащення друкарні Експедиції заготовляння державних паперів, розрахованої на щорічний випуск «для приросту доходів скарбниці» до 2 млн. листів асигнацій і 9-10 млн. листів гербового паперу. У друкарні друкувалися і деякі книжкові видання. З 1802 р. у зв'язку з дозволом відкривати вільні друкарні зростає число друкарень, що належать приватним особам. Якщо в 1802 р. в столиці налічувалося 5 вільних друкарень, то в 1811 р. їх вже близько 20. Швидко зростало число друкарень в Москві, в провінції.
На початку XIX в. деякі освічені представники дворянського класу, колекціонери і бібліофіли займалися виданням книг, вкладаючи в нього часто все свій стан. Кращі з них керувалися щирою зацікавленістю в долях російської науки і літератури, бажанням послужити на благо російської просвіти.
Проникнення товарно-грошових відносин в книжкову справу сприяло розвитку комерційних видавництв.
Якщо видавці-меценати не прагнули отримувати вигоди з випуску книг, то видавці-комерсанти основною задачею ставили прибуток, відносилися до книги як до товару і будували свою роботу з урахуванням попиту на книжковому ринку в першу чергу. Це були підприємства буржуазно-підприємницького характеру. Звичайно, і комерційні видавництва не могли не враховувати потреби суспільного розвитку, розуміли культурне, освітнє значення книги, випустили немало цінних наукових, художніх і інших творів. ............
