Вступ. 2

1. Мовленнєвий етикет. 3

2. Формування мовної компетенції студентів викладачем.. 6

Висновки. 12

Список використаної літератури. 14

Сучасні вимоги до професійної підготовки фахівців ставлять перед вищою школою нові завдання, одним з який є формування комунікативної компетентності майбутнього вчителя.

Специфіка педагогічної діяльності передбачає оволодіння навичками спілкування у визначеному професійному колективі, уміннями, що забезпечують вирішення задач, які складають сутність професійної педагогічної діяльності.

Під час професійної підготовки вчителів слід враховувати таку особливість професійної діяльності вчителя, як: досягнення основних цілей навчання, успішне вирішення різноманітних учбово-методичних і виховних задач через знання вчителем специфіки педагогічного спілкування, володіння професійним мовленням, нормами мовленнєвої поведінки, що забезпечують результативність і ефективність діяльності педагога. Таким чином, у зміст професійної підготовки вчителя повинен бути введений додатковий компонент, пов'язаний із набуттям досвіду комунікативно-творчої діяльності.

Проблема оволодіння основами професійного мовлення і мовленнєвою поведінкою вчителя може бути успішно вирішена в тому випадку, коли це навчання буде засноване на єдиній концепції, на базі цілісного курсу, адресованого студентам педагогічного вузу. Основою цієї концепції може стати риторичний підхід, орієнтований на пошуки, теоретичне осмислення і практичне втілення оптимальних шляхів оволодіння ефективним, успішним, результативним професійним мовленням.

Знання загальних законів риторики – це суспільна потреба, пов'язана із практичною діяльністю людини. У риториці як області гуманітарного знання розроблено закони і принципи мовленнєвої поведінки, описані практичні можливості їхнього застосування, що дозволяє досягти головної мети спілкування – забезпечення взаєморозуміння між людьми, гармонізація відносин комунікантів.

Як зазначає Бабенков С.І., культура мовлення сучасних підлітків постійно знаходиться під впливом соціальних змін, як позитивних, так і негативних, що відбулися в нашій країні особливо в останні десятиліття.

Прийнято розрізняти вищий і нижчий рівень мовленнєвої культури людини. Нижчий рівень – перший ступінь оволодіння літературною мовою: правильність мовлення та дотримання норм літературної мови. Правильним мовленням називають таке мовлення людини, в якому не допускаються помилки у вимові, у вживанні слів та їхньому утворенні, у побудові речень.

Вищим рівнем мовленнєвої культури прийнято вважати правильне і гарне мовлення: людина не тільки не допускає помилок, але й вміє щонайкраще будувати своє висловлення; найбільш повно розкриває його тему і головну думку; відбирає найбільш придатні слова і конструкції з урахуванням того, до кого й за яких обставин він звертається.

Головна мета кожної культурної людини полягає в збагаченні свого мовлення, його удосконалюванні. Необхідно навчитися відчувати свого співрозмовника, уміти відбирати найбільш придатні для кожного випадку слова та конструкції. ............