Курсова робота
Становище Югославії на початку XX ст
План
Вступ
1 Становлення королівства Югославії
2 Вектори зовнішньої політики
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Двадцяте століття закінчилося так само, як і починалося, - війною на Балканах, війною між етнічно близькими південнослов’янськими народами ( що проживали й проживають спільно) за національне самовизначення. Але якщо на початку нашого сторіччя південні слов’яни в союзі із греками воювали за звільнення від зовнішніх поневолювачів, то нині - один з одним. Трагедія південнослов’янських і балканських народів складається в XXст. В тому, що вони не можуть не жити разом, ні цивілізовано домовитися й мирно розійтися.
Вся історія народів, що населяли Балкани й частково ввійшли потім у югославську державу, - це спроба знайти єдиновірне співвідношення між етнічними територіями й кордонами держав. На всьому її протязі питання про долю, суть і форми національного самовизначення кожного народу в Південно-Східній і Центральній Європі, питання про долю й внутрішні взаємини в поліетнічній спільності південних слов’ян і питання про долю й закономірності розвитку Балкан як регіону (на початку XX в. виокремилося зі східного питання в самостійну політичну проблему) тісно перепліталися між собою. Кожне з цих питань мало свою історію, свій зміст, свої моменти найбільшого або найменшого загострення. У кожний історичний момент виникали особливі взаємозв’язки, взаємозалежність і співвідношення між проблемами самовизначення й ідентифікації власне етнічних, етнорегіональних і політико-регіональних спільностей, які могли мати загальноєвропейський і загальносвітовий масштаб і значення.
Жодна балканська і південнослов’янська криза не обійшлися без міжнародного втручання. Причому посередництво завжди було лише однією з форм суперництва найбільших держав. Створювалося замкнуте коло: протиріччя між світовими державами, що не відмовилися від суперництва, стимулювали внутрішньо балканський конфлікт. Конфлікт, у свою чергу, загострював відносини між світовими державами, тому що воюючі сторони не могли не використати протиріччя, породжені суперництвом посередників-миротворців.
„Зовнішній фактор” проявлявся на Балканах у різних формах і відігравав велике значення в внутрішньому та зовнішньополітичному житті балканських країн, зокрема Югославії. Це й дипломатична активність, і посередництво, і військове втручання для підтримки однієї зі сторін, і введення частин регулярних армій, окупація, і втручання у внутрішньополітичну боротьбу в національних рухах, блокади, санкції і їхнє порушення тощо. Втручання ззовні в міжетнічні відносини й міждержавні конфлікти на Балканах призводило до різних наслідків: воно могло бути дестабілізуючим, конфліктогенним фактором, могло підтримувати напруженість, а могло запобігати конфлікту або сприяти його врегулюванню, збереженню або підтримці миру - залежно від інтересів провідних держав і загальної тенденції в міжнародних відносинах у даний історичний момент.
Цей регіон здавна був ареною суперництва й протиборства як окремих держав, так і військово-політичних блоків і економічних угруповань. Регіональні й міжетнічні кризи на Балканах у системі міжнародних відносин виконували різні функції й приводили до різних результатів залежно від конкретної історичної ситуації. Тенденція їхнього розвитку може збігатися із загальносвітовою, а може й суперечити їй. ............