Реферат на тему:
Степові походи за часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства
Печеніги й торки
Україна від давніх часів вела боротьбу зі степовими народами, що прямували з Азії чорноморськими степами у західну Європу. Цим шляхом переходили гуни, авари, мадяри, болгари, туди звертали свої наїзди хозари, що осіли були в гирлі Волги. Крива східня шабля добре давалася в знаки нашим предкам. Але ж найдовше Україна боролася з трьома турецькими ордами, — печенігами, торками та половцями.
Печеніги появилися в степах уже за Ігоря (915 р.), але князь зробив із ними мир і вони подалися в наддунайські землі. Вдруге печенізька орда стала грізна коло 968. р., коли Святослав був у поході на Болгарію. Степовики облягли тоді Київ. Облога так докучила була городові, що міщани вже хотіли було піддаватися. Але княжу столицю вирятував якийсь хлопець, що тайкома дістався з города, переплив Дніпро й дав знати воєводі Претичесі, що місто в небезпеці. Воєвода чимдуж перевіз військо через ріку й під звук труб під’їхав під Київ. Печеніги подумали, що це надходить сам Святослав і покинули облогу.
У чистому полі до бою з печенігами прийшло вперше тоді, коли Святослав вертався з Болгарії. Греки подали орді вістку, що надходить князь і печеніги позаймали пороги. Воєвода Свенельд радив перейти до Києва довкільним шляхом, через степи, але Святослав хотів пробитися через пороги човнами, бо віз велику здобич. Тільки ж він не зміг перемогти великих печенізьких сил і в бою поліг 972 р.
В часах Володимира Великого печеніги безнастанно непокоїли Україну. Бі рать велика без переступа, оповідає літописець. Була це боротьба завзята, безоглядна. Печеніги наступали на ціле пограниччя, зважувалися заходити під сам Київ, ніхто не був безпечний від їх несподіваних набігів. Раз навіть сам Володимир знайшовся в безвихідному становищі: печеніги заскочили його з невеликою дружиною коло Василева, князь кинувся на ворога, але мусів податися перед великою силою; щойно якийсь міст дав йому захист і на тому місці Володимир поставив церкву.
Боротьба зі степовиками дуже цікавила все громадянство. З цих героїчних боїв залишилися перекази, про того хлопця-силача, що у змаганнях переборов печенізького велетня, або про те, як мешканці Білгорода обдурили були печенігів, показуючи їм кисіль у колодязях.
Володимир усіма силами намагався відбити напір орди. Південну границю України він забезпечив новими городами і великими оборонними валами і це остаточно стримало напір степових орд на Київ.
Ярослав Мудрий пересунув оборонну лінію ще далі на південь, повибудовував нові вали та укріплення і зорганізував пограничне населення до остаточної боротьби з печенігами.
В 1036 р. печеніги востаннє рушили на Київ, користаючи з того, що князь виїхав був до Новгороду. Орда була дуже велика, без числа. Але Ярослав швидко вернувся, привів із собою варягів та новгородців і звів із печенігами бій під Києвом, на тому місці, де пізніше станула церква св. Софії. Бій тривав цілий день — аж під вечір переміг Ярослав. Печеніги втікали на всі боки, не знаючи, куди втікати, одні потонули в Сітомлі, інші в інших ріках, а решта їх повтікала — і так до сьогодні... Це був останній напад печенігів. ............
