План
    
    1. Історія становлення державності України.
    
    2. Т. Г. Шевченко - народний поет.
    
    3. Сьогодення України і погляд у майбутнє.
     24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради прийняла Акт проголошення незалежності України. Цей день відкрив нову еру в історії України. Таке рішення було вистраждане багатьма поколіннями українського народу.
    Історія становлення державності завжди складна і заплутана. Кожен народ пройшов довгий шлях з війнами, горем та втратами. Але історія українського народу найтяжча і найболючіша, адже збудована вона була на кістках тих, хто не жалів себе у боротьбі за соборність України.
    Історія будь-якого народу містить періоди, які є вирішальними і доленосними у його житті та розвитку. Такими періодами для України були: розквіт Київської Русі, боротьба з татаро-монгольською навалою, Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, перші спроби державотворення у 1917-1919 рр. і переломні події 1991 року, пов'язані з виходом України із складу СРСР. Саме низка цих періодів і призвела до становлення України, як незалежної держави. Це були періоди, коли розміреність плину суспільного життя поступається місцем виплескові суспільної активності, коли життя виходить з берегів традиційних норм та уявлень, а усталені стереотипи суспільної свідомості й моралі втрачають свою незаперечність, поступаються місцем якісно новим уявленням та нормам. Природно, з часом вир подій вщухає, повертається ритм і врівноваженість суспільного життя. Проте такі виплески не минають безслідно. Їх наслідком стає зміна історичних епох - одна, що віджила своє, поступається місцем іншій - новій.
    Доленосні події 1991 р. кардинально змінили історичну долю українського народу й після кількох століть підневільного, бездержавного існування вивели його на шлях самостійного розвитку, побудови національної держави.
    
    Полум'яним українським патріотом був Тарас Григорович Шевченко. Його заклик - "свою Україну любіть" - вирвався з самого серця, як найзаповітніше слово. Одним із найглибших у світовій ліриці виявів любові до рідного краю справедливо вважається поезія "Мені однаково" із трагічним, потрясаючим закінченням: Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, зблудять... Ох, не однаково мені.
    Немов пророк , він передбачав, що неорганізований народний протест, не виявлений до кінця народний гнів збереться над Російською імперією, як грандіозна хмара. Він попереджав панів: Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде! Розкуються незабаром Заковані люди, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторінками Кров у синє море Дітей ваших...
    Він передбачав бурхливий протест і гнів, що віками визрівав у глибинах народних мас.
    Україна у творчості Шевченка - це передусім волелюбний народ, героїчна визвольна боротьба, душевна краса поборників волі. Поет перший в українській літературі на весь голос сказав про велич, красу народної любові до Вітчизни, як символу волелюбності.
    І прекрасно усвідомлював Шевченко свою роль як воістину народного поета, як речника свого народу:
    Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово.
    Т. ............