Суб’єктивна сторона порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності

Ознака протиправності діяння для порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, полягає в тому, що спеціальними законами, встановлюються певні правила й норми, які винна особа порушує, незаконно використовуючи об’єкти права інтелектуальної власності.

Протиправність адміністративного проступку нерозривно пов’язана з наступною ознакою – винністю, яка характеризує адміністративне правопорушення у сфері інтелектуальної власності стосовно суб’єкта як вираз його волі й розуму.

Ознака караність означає, що адміністративним правопорушенням у сфері інтелектуальної власності може бути тільки таке діяння, за яке в КУпАП передбачено адміністративне стягнення.

За загальним правилом, підставою для настання адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення – протиправного винного діяння. Якщо протиправність є формально-правовою ознакою, яка не викликає ускладнень під час кваліфікації, то проблема визначення вини суб'єкта завжди становила інтерес як для науковців, так і для практиків.

Однією з ознак суб’єктивної сторони будь-якого правопорушення є вина. Кодекс України про адміністративні правопорушення не дає офіційного поняття вини, а визначає її у статтях 10 та 11 КУпАП через форми: умисел та необережність. Поняття вини дає наука адміністративного права. Вина – це психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків.

Практичне значення з’ясування вини у правопорушеннях, передбачених ст. 51–2 КУпАП, полягає в необхідності доказування умисного заподіяння шкоди праву на об’єкти права інтелектуальної власності.

Аналіз диспозиції статті ст. 51–2 КУпАП, дозволяє дійти висновку про наявність умисного порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності, що завдало матеріальної шкоди у певному розмірі.

Відповідно до ст. 10 КУпАП, умисел може бути прямим (особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) або непрямим (особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання) [9]. Отже, винна особа при порушенні прав на об’єкт права інтелектуальної власності усвідомлювала, що незаконно використовує об’єкти права інтелектуальної власності, привласнює авторство на такі об’єкти або по-іншому умисно порушує права на об’єкти права інтелектуальної власності, передбачала можливість завдавання матеріальної шкоди і бажала або допускала ці наслідки.

Вольовий зміст умислу з’ясовується через ставлення суб’єкта до суспільно небезпечного діяння, вчинюваного ним. Інтелектуальний момент прямого умислу передбачає усвідомлення суб’єктом фактичного змісту вчинюваних ним дій, тобто усвідомлення суспільної небезпеки. Особа повинна усвідомлювати окрім фактичних результатів свого діяння, і те, що ним порушується чуже суб’єктивне право и те, що це порушення не має під собою законних підстав. Усвідомлення суспільної небезпеки означає, що особа оцінює своє діяння як суспільно небезпечне. ............