Тема: «Суспільна свідомість»

Зміст

1.  Поняття – суспільство та свідомість.

2.  Структура та соціальні призначення  суспільної свідомості.

3.  Функції та носії суспільної свідомості.

4.  Види суспільної свідомості.

Суспільна свідомість, її структура та соціальні призначення. Носії суспільної свідомості

Суспільство – надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм. На зорі історії виникло первісне суспільство мисливців та збирачів. Пізніше його змінило рабовласницьке, згодом – феодальне, капіталістичне, соціалістичне суспільство. Є й інші класифікації типів і форм суспільства (до індустріальне, індустріальне, постіндустріальне та ін.).

У межах однієї й тієї ж країни в різні періоди існували різні типи суспільства.

Термін «суспільство» у філософській, економічній та історичній літературі має щонайменше чотири різних значення.

1.  Окреме конкретне суспільство, що є самостійною одиницею історичного розвитку. Прикладом можуть бути суспільства стародавніх Афін. Середньовічної Венеції, сучасної Болгарії, України тощо.

Кожне таке суспільство є не просто сукупністю людей, а єдиною системою соціальних відносин, цілісним соціальним організмом, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів. Це дає підстави вживати для означення таких одиничних конкретних суспільств термін «соціальний організм».

2.  Та чи інша сукупність соціальних організмів.

3.  Сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують на зеленій кулі, тобто все людство в цілому.

4.  Суспільство певного типу взагалі, наприклад, феодальне, індустріальне.

Свідомість в широкому значенні цього слова є сферою людської духовності, яка включає в себе світ думок, світ почуттів і волю. Людина є єдиною істотою на Землі, якій притаманна свідомість, духовне життя. Джерело свідомості коріниться в особливостях людського буття у світі.

Людина здійснює свій зв'язок зі світом у трьох формах – практичній, пізнавальній і духовно – практичній. Вона не просто пристосовується до навколишнього середовища (як природного, так і соціального), але й активно перетворює, освоює світ і опановує його закони. Таке активне опанування світом як об’єктом відбувається в формі практичної діяльності (матеріально – предметного перетворення діяльності) і теоретичної, пізнавальної діяльності, засобом і вищою формою якого є мислення. Пізнавальна діяльність, і зокрема мислення, спрямовані на нейтральне, суто об’єктивне відображення світу і людини (людина так само може розглядатися по аналогії з об’єктом зовнішньої діяльності). Проте людська духовна активність не обмежується лише спрямованістю на об’єкт, на реальність «поза себе». Є й інша форма ідеальної діяльності, яка спрямована саме на перебудову людської душі. Це – духовно – практична діяльність, ціннісна форма свідомості. Людську свідомість не можна ототожнювати тільки зі знанням, з пізнанням, мисленням. За своєю сутністю свідомість є здатністю людини не лише пізнавати світ, але й усвідомлювати його, наповнювати його сенсом і суб’єктивним значенням, спів ставляти свої знання з цілями власного існування, оцінювати світ не лише в його об’єктивних характеристиках, але і як свого життя. Свідомість є усвідомленням своїх вчинків, їх наслідків, вона нерозривно пов’язана з совістю, з відповідальністю людини за свої стосунки з природою і світом людей.

Отже, свідомість, з одного боку, є формою об’єктивного відображення, формою пізнання діяльності як незалежної від людських прагнень та інтересів. Результатом і метою свідомості як пізнавальної діяльності є отримання знань, об’єктивної істини. ............