Міністерство освіти і науки України

Суть кейнсіанської революції в економічній науці

Рівне-2010

План

Вступ

1.  Економічне вчення Дж. М. Кейнса

2.  Методологія макроекономічної теорії Дж. Кейнса

3.  Еволюція кейнсіанства

4.  Концепція ефективного попиту і теорія державного регулювання економіки

5.  Кейнсіансько-неокласичний синтез і його представники

Вступ

Світова економічна криза 1929—1933 рр. з небаченою силою вдарила по всій системі ринкової економіки, продемонструвавши безсилля знекровленого монополістичним пануванням ринкового економічного механізму в її саморегулюванні. Настав час кінця старої ринкової цивілізації, яка ґрунтувалась на безмежній конкуренції суб’єктів господарювання.

Якщо неокласична теорія кінця XIX — початку XX ст. спиралась, головним чином, на мікроекономічний аналіз, то після глибокої кризи початку 30-х років і в ході наступної тривалої депресії з її небаченим рівнем безробіття постала необхідність іншого — макроекономічного — аналізу, фундатором якого став видатний економіст XX ст., англійський теоретик Джон Мейнард Кейнс (1883—1946). Доба панування неокласичної теорії, створеної А. Маршаллом, Дж.Б. Кларком, В. Парето та їх послідовниками, закінчилась. Вона виявилась не в змозі передбачити виникнення нових суперечностей ринкової системи. На зміну неокласичній теорії мала прийти інша, яка б більше відповідала новим реаліям економічного життя. Такою теорією й стало кейнсіанство — економічне вчення Дж.М.Кейнса.

Світова економічна криза зумовила виникнення нових проблем наукових досліджень, які не втратили актуальності й донині, адже основний їх зміст полягав у державному регулюванні ринкової економіки. Саме з 30-х років беруть свій початок два основних теоретичних напрями, пов’язані з вирішенням цієї проблеми: економічний дирижизм, представлений перш за все кейнсіанством, та економічний лібералізм більше з такою альтернативною кейнсіанству течією, як неокласична теорія з усіма її сучасними варіаціями — неолібералізмом, монетаризмом тощо.

1. Економічне вчення Дж. М. Кейнса

Із середини 30-х років XX ст. кілька десятиліть розвиток економічної теорії відбувався під впливом вчення Джона Мейнарда Кейнса.

Дж. Кейнс (1883-1946) — видатний англійський економіст, державний діяч, закінчив університет у Кембриджі, згодом викладав у ньому економіку і математику. Співдиректор Англійського банку, голова багатьох урядових комісій і автор проекту створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Світового банку реконструкції і розвитку (СБРР), лорд Англії (за економічні дослідження). Його основні праці — "Грошовий обіг і фінанси Індії" (1913 p.), "Трактат про грошову реформу" (1923 p.), "Кінець вільного підприємництва" (1926 p.), "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936 p.).

З Дж. Кейнс погоджувалися, його концепцію уточнювали й доповнювали, її спростовували, але в будь-якому випадку ніхто із серйозних економістів не міг пройти повз ідеї англійського дослідника.

Появу вчення, що одержало за іменем його творця назву «кейнсіанство», можна датувати 1936 р., коли було опубліковано книгу Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей».

Кейнсіанство набуло світової слави не тільки у зв’язку з теоретичними побудовами і тлумаченнями природи економічний явищ, скільки внаслідок своєї головної політико-економічної настанови — обґрунтування необхідності державного регулювання господарських процесів. ............