Реферат:
Тевтонський Орден
Зміст
Вступ
Глава 1. Створення та організація Тевтонського ордена
Глава 2. Політична історія Ордену в XIII - XVI ст.
2.1 Підкорення Пруссії і агресія проти прибалтійських народів
2.2 Грюнвальдська битва
2.3 Ліквідація Тевтонського Ордена
Глава 3. Економічний розвиток Тевтонського Ордена
Висновок
Список використовуваної літератури
Вступ Протягом кількох століть Тевтонський Орден представляв собою потужну державу, що проводила активну внутрішню і зовнішню політику.
Політика Ордена з самого його заснування була агресивною. Не дивно, що тевтони поставили проти себе всі оточували племена, що врешті-решт призвело до катастрофічної поразки орденських військ у битві при Грюнвальді і поступового згасання Ордена до XVI століття.
Мета даної роботи - охарактеризувати основні тенденції розвитку держави Тевтонського Ордена протягом історії його розвитку.
Завдання такі:
1) виявити умови організації орденського держави;
2) охарактеризувати політичний розвиток Ордена;
3) вивчити особливості економічного розвитку Ордену.
Структура роботи відповідає поставленим завданням і складається з трьох розділів.
Глава 1. Створення та організація Тевтонського ордена Орден виник наприкінці 12 ст. в Палестині під час хрестових походів, в 1198 р. затверджений папою Інокентієм III. Він виник спочатку як госпітальне братство для догляду за пораненими під час облоги фортеці Аккон. Тевтонський орден склався з двох орденів: мечоносців й Ордену лицарів чорного хреста діви Марії. Об'єднання відбулося у 1237 році за наполяганням папи римського Григорія 9-го. Тевтонський орден після занепаду Єрусалимського королівства і повернення в Європу з 1211 по 1225 діяв в Угорщині, але був вигнаний звідти й опинився без місця. У цей важкий для нього період Ордену пощастило - у 1226 році він отримав запрошення від мазовецького князя Конрада осісти на 20 років в Хелмінській землі (у Польщі) для заспокоєння і християнізації пруссів.
Відповідно до статуту Орден складали члени трьох категорій лицарі, які мали право займати вищі адміністративні посади, священики та службові брати. У число лицарів приймалися тільки особи дворянського походження. Серед священиків були як вихідці з дворян, так і з простонароддя. Лицарі та священики давали обітницю довічного служіння Ордену. Службові брати набиралися з недворянських станів і займали нижчі адміністративні та господарські посади. Службовим братам дозволялося за статутом давати тимчасову обітницю служіння. У Орден могли вступити тільки особи німецького походження. Хоча іноді ця статутне вимога порушувалось. Всю орденської ієрархію очолював великий магістр (або гросмейстер), що обирався довічно вищою адміністративною радою - генеральним капітулом. До цього органу входили представники всіх відділень Ордену. Генеральний капітул збирався щорічно для вирішення найважливіших питань діяльності всієї орденської організації. Великий магістр призначав за згодою генерального капітулу братів на вищі посади Ордена: великого маршала, великого госпітального, головного скарбника і т.д.
У Ордені підтримувалася сувора дисципліна, особливо під час військових дій. ............