ТО ЗЕМЛИЦЯ РІДНА
Розвідка опрацьована
Богданом А. Комарницьким,
смт. Бориня, Турківського району
ТО ЗЕМЛИЦЯ РІДНА
“Не маю іншої домівки, як ліс і гори навкруги…”
,,Нарід, що забуває минуле, ніколи не буде нацією” А. Шептицький
Вийду на вершину, подивлюсь навколо
Боже, Ти мій, Боже! Як навкруг чудово!
Хочеться бувати знову тут і знову:
То землиця рідна, отча тут хатина,
Край коханий, милий - рідна Україна.
О. Комарницький, гербу Сас (с. Гусне)
Близько двох тисяч років тому римляни контролювали більшу частину Європи. Вони збудували могутню імперію, яка, з центром у сучасній Італії, охоплювала ще й частину Африки та Азії. Римька імперія принесла з собою мир та єдність, проте коли вона занепала у 475 році, Європу поглинув період хаосу та нестабільності, що характеризувався запеклою боротьбою за владу.
Карл Великий, король франків, зібрав загін елітних воїнів, відомих як паладини, спочатку для того, щоб захищати себе, і врешті з їх допомогою він збудував могутню імперію, територія якої простягалася від південної Італії аж до північної Німеччини і проіснувала майже 50 років.
Замість звичних нагород у вигляді грошей, дорогоцінної зброї та обладунку, Карл Великий дарував їм землю. Натомість вони мали присягтися бути готовими до бою в разі потреби та зберігати відданість королю до смерті. Так розпочиналася епоха лицарства
Цей звичай згодом став популярним і його перейняли інші королі та лорди по всій Європі впродовж багатьох століть.
Лицарі вели війни в інтересах короля та держави, в ім’я віри та для захисту власних земель і замків.
У ці часи , кожна людина мала власне місце у суспільстві, де верхівкою були королі та знать, а низи представляли люди, що працювали на землі – селяни. Більшість представників знаті, включно з королем, були лицарями. Король мав найбільше влади. Він був власником усіх земель, за винятком тих, що належали церкві, проте не міг особисто контролювати все до останнього клаптика. Тому він передавав великі території під контроль наймогутнішим лицарям країни. За що вони зобов’язувались надавати лицарів, що воювали під проводом короля певну кількість днів на рік.
Ці лицарі розділяли свої маєтки на менші частини (угіддя). Їх вони передавали під керівництво дрібніших лицарів, які також присягали воювати разом з королем, якщо виникала потреба.
Лицарі брали орендну плату з усіх селян, що жили та працювали на їхніх землях. Останні розраховувалися товарами, роботою або грошима, якщо, звичайно, мали їх. Лицарі також вимагали вірності. Натомість, вони обіцяли захищати своїх селян у разі нападу ворожих солдатів. Селяни повністю залежали від свого лицаря.
Не всі лицарі мали власні маєтки. На всіх би просто не вистачило землі. Ті, хто лишився без наділу, змушені були шукати інші шляхи для заробітку. Деякі лицарі збирали податки з місцевих торговців або брали гроші за користування певними дорогами. Решта безземельного лицарства воювала за гроші на стороні того, хто заплатить найбільше. Заможним та непокірним лицарям це давало можливість створювати власні армії та вести війни один проти одного, та навіть проти короля.
Спочатку королі обирали лицарів з-поміж найхоробріших та найвідданіших у бою. ............