Творчий доробок майстрів народного мистецтва в контексті відродження осередків народних промислів Богуславщини

Анотація

У пропонованій статті досліджується проблематика становлення творчого шляху майстрів народних промислів Богуславщини: Тетяни Тарасенко, Миколи Римаря, Валентини Ткач, Марії Вовкули та аналізуються складові їх творчого внеску. Стаття відкриває для народного мистецтва Київщини феномен майстрів народної творчості Богуславщини, аналіз робіт яких, може стати набутком для наукових пошуків в царині декоративно-прикладного мистецтва. Митці, що будують свою творчість на традиціях, практичних та духовних здобутках народного мистецтва, претендують на оригінальний індивідуальний підхід у зверненні до кращих традицій народного мистецтва Богуславщини та відродженні давніх осередків народних промислів.

Постановка проблеми: Процеси що відбуваються в народних промислах кінця ХХ ст. - початку ХХІ ст., в багатьох випадках характеризуються неабияким розширенням творчих можливостей для митців у побудові художнього образу та певною їх трансформацією, мистецтво набуло більшої розкутості, прослідковується чітке збільшення діапазону тематики та художньо-композиційних рішень.

Ключові слова: українське мистецтво, традиції, творча особистість, кераміка, ткацтво, відродження.

Налічується чисельна кількість народних майстрів, що у своїй творчій діяльності користуються самобутніми традиціями, історично сформованими художніми системами декорування виробів, професійною обрядовістю, чим заслуговують висвітлення свого мистецького доробку широкому колу цінителів. Сучасна мистецтвознавча наука спрямовує дослідників на комплексне вивчення окреслених вище проблем. У цьому контексті важливо осмислити проблематику етапів відродження народних промислів, яким належить одне з чільних місць у структурі декоративно-ужиткового мистецтва України. Також, для формування цілісного та об’єктивного уявлення про українське народне мистецтво, необхідне комплексне мистецтвознавче дослідження розвитку народних ремесел на території Богуславщини кінця ХХ ст. – поч. ХІХ ст., що є невід’ємною складовою народного мистецтва України: гончарства, ткацького промислу, художня обробка дерева (різьба), та ін., що мали широкий розвиток на даній території, про що свідчать літературні джерела, енциклопедичні відомості, польові матеріали автора.

Сучасне мистецтвознавство розглядає народне декоративне мистецтво як один із етапів розвитку українського мистецтва, його принципи, засоби творення, функціонування. В процесі відбору зібраного нами матеріалу, щодо гончарного промислу Богуславщини кінця ХХ ст. поч. ХХІ ст., та його аналізу, стає зрозумілим той факт, що висвітлення імен майстрів гончарної справи та відродження одного з найпотужніших центрів гончарства Наддніпрянщини середини ХХ ст. – с. Дибинець (Богуславський р-н, Київська обл.) лежить в площині цілковитої аморфності зі сторони керівних посадовців, що аргументують свою позицію певними чинниками: На сьогоднішній день відсутня програма і можливості здійснення та побудови виробничої і комерційної бази, без якої надійний і економічний розвиток народного декоративного мистецтва не можливий, тобто з комерційної точки зору, гончарна продукція не конкурентноздатна на сучасному ринку, та вимагає вкладання великих коштів, що зазвичай проблематично. ............