Пантелеймон Кулиш (1819 -1897 рр.)
Пантелеймон Олександрович Куліш – видатний поет і прозаїк, драматург і перекладач, критик і публіцист, історик і етнограф, мовознавець і культурний діяч. Ця незвичайна людина пройшла складний життєвий шлях. Батьківщина Панька Куліша – козацьке містечко Вороніж Глухівського повіту теперішньої Сумської області. Там і побачив він світ Божий 8 серпня 1819 року. Грамоти його навчила сестра Леся, а від матері, дочки козацького сотника Гладкого, Катерини, він наслухався українських пісень, легенд, переказів, а особливо казок, одна з яких стала поштовхом для написання першого в його житті літературного твору. «Пісня була для неї не забавкою, - писав Панько про матір в автобіографії, - вона думала піснями. А серед бесіди було що не слово, то приказка». Фольклор та книги значною мірою були основою самоосвіти і самовиховання, передовсім – розумового і морального.
Два роки вчився підліток у повітовому училищі в Новгород-Сіверському і п’ять – у гімназії. Дуже рано вияв нахил до словесності, а ще більше – до малювання. Разом із побратимом Семеном вони тижнями не з'являлися в гімназії, змальовуючи акварельними фарбами все навколишнє – краєвиди, птахів, людей. Забиралися навіть на найвищий поверх дзвіниці Успенського собору і звідти малювали над деснянські краєвиди (Новгород-Сіверський розташований над притокою Дніпра – Десною). Власне, через оте надмірне захоплення малюванням хлопець занедбав заняття з математики, одержав незадовільні оцінки, через що так і не закінчив гімназії. А покинувши її, соромлячись цього прикрого факту, до батька більше не повернувся і почав самотужки заробляти на хліб, працюючи в поміщиків домашнім учителем.
Заохочуваний ще в гімназії до літературної праці, юний Куліш читає твори Гулака-Артемовського, Гребінки, Квітки-Основ’яненка, Пушкіна, захоплюється збіркою Максимовича «Українські народні пісні», яку завчає напам'ять.
Незабаром здійснилася і давня Панькова мрія – навчатися в Київському університеті, слухати лекції зі словесності, вивчати іноземні мови. Особливо Пантелеймона приваблювали грецька мова, література пісні. Завдяки цьому вподобанню ми маємо поему «Україна», оповідання «Орися» та інші чудові твори, які Куліш написав, наслідуючи славнозвісні «Іліаду» й «Одіссею» Гомера. І хоча те раювання перервалося через три роки і довелося довершувати навчання самотужки, майбутній письменник та вчений здобув ґрунтову освіту.
Незабаром Куліш успішно виконує обов’язки викладача російської словесності в Луцькій, а згодом у Київській та Рівненській гімназіях. А на вакаціях, мандруючи по Україні, захоплюючись нашими думами, фольклором узагалі, Куліш старанно занотовує почуте з уст кобзарів, старих селян. Писав він і рідною мовою, і російською, як більшість письменників у Наддніпрянській Україні. У ці роки він пише цікаві історичні романи – «Михайло Чарнишенко» та «Чорна рада».
Щоб збагнути громадянський подвиг Пантелеймона Куліша – писати твори з історії України, та ще й українською мовою, - треба пам’ятати, що в той час, за свідченням Олександра Герцена, дух українського народу був прибитий до землі, тільки офіційна підлота могла промовляти на весь голос, а в школах замість науки викладали теорію рабства. Куліш наважився на повен голос заявити, що українці мають свою, до того ж героїчну історію, свою самобутню культуру, якою можна і треба пишатися. ............
