План
Вступ.
1. Актуальність.
2. Історичні етапи розвитку вишивання.
3. Функціональне призначення.
4. Народна вишивка.
5. Основні мотиви українського народного орнаменту.
6. Художні особливості, матеріал та техніка виконання.
Висновки.
Література.
Актуальність обраної теми пояснюється тим, що вишитий рушник на стіні – давній український народний звичай. Не було, здається, жодної на Україні оселі, якої не прикрашали б рушниками. Хоч би як судилося їм убого жити, а все ж естетична принада за всякчас знаходила місце в помешканнях — хай то була одинока хатина вдови чи затісна багатодітна оселя, приземкувата мазанка на півдні України або курна хата поміщика — всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а якщо точніше — обличчям оселі, відтак і господині. По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку, її дочок. Ніщо, здається, так предметно й точно не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою охайність і працьовитість, ніж ті вимережані рукотвори. Вони завжди були на людях, розкривалися мистецьким багатством, оцінювалися справжніми пошанувачами.
Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був взірцем людської працьовитості. Згадаймо про утилітарне призначення: з рушником, як і хлібом, приходили до породіллі, ушановували появу немовляти в родині, з ним виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останній путь, ним прикривали хліб на столі. Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакам гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню святиню: прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим , хто виявив її.
Вишитий рушник на Україні - здавна неодмінний атрибут традиційних народних свят. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогім гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Під час будівництва нового дому рушниками піднімали сволок, а потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обходилось і весілля. Рушник, на який ставили молодят, був запорукою вірності. Рушником зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливої, міцної сім'ї.
Кожна молода дівчина готувала собі придане, вишивала багато рушників, сорочок, бо за їх кількістю, красою і складністю узору оцінювали працьовитість нареченої.
Рушник дарувала мати сину в дорогу на щастя в новому житті. Його берегли як пам'ять про рідний дім, про дитинство.
Відколи існує пам’ять народна, українці прикрашали предмети хатнього вжитку орнаментами, які формували естетичні смаки поколінь, були взірцем їхньої рацьовитості та мистецьких здібностей. Ця потреба мала також магічний та релігійний зміст. Бажаючи прихилити до себе богів, люди закликали їх відповідними знаками-символами та оберегами.
Рушник – довгий прямокутний шмат лляного чи конопляного полотна – має на кінцях, а часто і по всьому полю різноманітні вишиті або виткані композиції. ............