Іван Кочерга

(1881 — 1952)  

Народився Іван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881р. в містечку Носівка на  Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця, що зумовляло часті переїзди. Лише  1891p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899р. він  закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті.  По закінченні університетських студій в 1903р. повертається до Чернігова і стає  на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904р виступає з театральними  рецензіями на сторінках чернігівських газет.  1910р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в  Харківському Народному театрі лише 1926р. в перекладі П. Тичини під назвою  «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала).  Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і  скандальний успіх.  1914р. І. Кочерга переїхав в Житомир.  П'єси російською мовою «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка  Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку, в цей період  творчого життя письменник починає писати українською мовою.  1925p. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю».  1927р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно».  1928р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з  тогочасною дійсністю.  В цей період І. Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції  переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у  «Радянську Волинь».  Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928)  і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток.  Вистава «Марко в пеклі» у харківському Червонозаводському театрі (режисер В.  Василько) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано.  В 1929p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери  Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під  керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих  виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі,  активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929p. він друкує в  газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави  театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922 — 1928 pp.  Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва  «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди...» (виданий 1931р.), п'єса  «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933).  Драматична поема «Свіччине весілля» була поставлена лише 1935р. в Запоріжжі й  тільки після цього почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів.  П'єса «Майстри часу», незважаючи на те, що спочатку була відхилена українським  реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934p. дістала (під  назвою «Годинникар і курка») третю премію.  1934р. І. Кочерга переїздить до Києва, де поринає в активну громадську,  критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних  філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами.  З початку Великої Вітчизняної війни живе в Уфі, де редагує газету «Література і  мистецтво» й працює в Інституті літератури АН УРСР. У цей період створює кілька  невеличких п'єс, які, часом дотепні, по-своєму правдиві, не стали, однак,  досягненнями автора.  Дещо пізніше написані твори «Чаша», 1942; «Досить простягти руку», 1946. ............