Вступ
Історична школа права виникла як відповідна реакція на доктрину природного права з метою захисту вже пізнаних і апробованих закономірностей суспільного і державного життя, що склалися в умовах середньовіччя (феодалізму).
У другій половині XVIII століття, почали зароджуватися ідеї, котрі потім стали основою світогляду історичної школи права. Ідеї, що полягли в основу історичної школи права виникли в полеміці з революційними теоріями викликали бурхливу реакцію серед тогочасних діячів галузі права та багатьох супутніх сфер. Саме тому ці вчення, що полягли в основу історичної школи права ще називають реакційними вченнями права.
Сутність вчення полягає в ґрунтовній критиці апріоризму теоретиків природного права, які вважали, що всі принципи права можуть бути логічно виведені з природи людини. В цій критиці заслуговує уваги положення про залежність права кожного з народів від його історичного розвитку, умов життя, особливостей побутових, виробничих, релігійних, етичних відносин.
Метою даної роботи є дослідження виникнення, формування та утвердження засад історичної школи права.
Головна ідея історичної школи права полягає в тому, що право - не просто абстрактний комплекс норм, а «жива» і «реальна» складова соціального і економічного устрою суспільства.
Головною в історичній школі була проблема правоутворення чи правогенезу.[5]
1. Вчення про право в Західній Європі в кінці XVIII — початку XIX ст.
Із засудженням французької революції в кінці XVIII — початку XIX ст. виступив ряд політичних мислителів. Едмунд Берк, Карл Людвіг Галлер, Жозеф де Местр, Луї Габріель Амбуаз де Бональд — всі вони прагнули зганьбити Освіту, особливо властиву йому віру у всесилля розуму і розумного закону.[4]
1.1 Правові вчення Франції
Найвідомішим ідеологом реакції був Жозеф де Местр (1753—1821 рр.). Всю силу свого незвичайного таланту Жозеф де Местр обрушив на Освіту і революцію.
Колись Франція була центром європейського християнства, міркував де Местр. Але потім в літературі і у всіх станах Франції розповсюдилися ідеї, направлені проти релігії і власності. Людина, яка може все видозмінити, але не може нічого створити або змінити до кращого без допомоги божої, загордився себе джерелом верховної влади і схотів все робити сам. За це бог покарав людей, сказавши — робіть! І революція, божа кара, поруйнувала весь політичний порядок, перекрутила етичні закони. Франція потрапила в руки лиходіїв, які встановили в ній найстрашніший гніт, який тільки знає історія. Революція приречена на безплідність, затверджував де Местр, міцне лише те, що, засновано на божественному початку; історія свідчить, що революції завжди проводять більше зло, ніж то, яке вони хочуть виправити.[19]
Особливу увагу де Местр надавав критиці властивого Освіті переконання у всесиллі розумного законодавства. Людина, писав де Местр, не може скласти конституцію так само, як не може скласти язик. Він не може створити навіть комаху або билинку, але уявив, що він — джерело верховної влади, і став творити конституції. Проте в конституційних актах Франції періоду революції — все вверх дном. Вони умоглядні і встановлені для людини взагалі. ............
