Реферат на тему:
ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ З-ПІД ВЛАДИ ЗОЛОТОЇ ОРДИ І БОРОТЬБА ЗА СТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (XIV-XV ст.)
1 Галицько-Волинська держава й початок визволення українських земель у першій чверті XIV ст.
На початку XIV ст. міжусобна боротьба татарських ханів ослабила владу завойовників над Україною. Сприятливими обставинами для зміцнення власних позицій найшвидше скористався галицько-волинський князь Юрій (бл. 1301 — бл. 1315). У 1302 р. він послав на допомогу брату своєї дружини поль ському князю Владиславу Локетеку військові загони. Але похід був невдалим, внаслідок чого Юрій втратив відвойо вану батьком і добре освоєну українцями Люблінську землю, Значно успішніше діяв молодий правитель у мирній роз будові власних володінь. За його князювання швидко розро сталися міста й села, розвивалися торгівля й культура. В 1303р. була створена Галицька митрополія, що значно зміц нило міжнародний авторитет західноукраїнської держави й водночас послабило релігійні зв'язки з іншими українськими землями. Правління Юрія — це доба золотого спокою, ба гатства й слави Галицько-Волинської держави та її міжнародного визнання. Сам князь дістав титул «короля Русі». Такий титул найбільше відповідав державотворчим процесам в Україні, оскільки відродження нової Української держави на західних землях відбувалося під давньою назвою «Русь». Інакше й не могло бути. В часи розпуки й лихоліття громада завжди шукає опори своїм діям у славних сторінках власної історії. А нею в житті українського народу й була могутня Київська Русь. Відроджуючись під цією назвою, Україна тим самим перебирала на себе велич і авторитет своєї попередниці.
Сини Юрія Андрій і Лев (1315 — 1323), хоч і розділили між собою територію князівства, але в політиці завжди діяли спільно. Князі підтримували дружні стосунки з правителями західних держав і тим самим забезпечили мирні умови життя своїм підданим. Внутрішня стабільність стимулювала національне піднесення серед місцевої феодальної верхівки та її прагнення до незалежності від Золотої Орди. При цьому патріоти добре бачили неспроможність власними силами досягти мети й тому в своїх діях орієнтувалися на ті країни, які були готові виступити проти Монгольської держави й разом з тим визнати правомірність державотворчих устремлінь української національної знаті. Такою країною і стала молода Литовська держава.
На початку XIV ст. Литва набрала великої сили, її територія розширилася далеко за межі етнічного регіону — басейнів Вісли, Німану й Двіни — за рахунок приєднаних білоруських і частини руських (російських) земель. Після придушення сепаратистських виступів племен ятвягів і жмуді внутрішнє становище країни зміцніло. В той же час посилилася загроза її державному існуванню з боку німецьких рицарів, Польщі й особливо Золотої Орди. Спільне прагнення до державної незалежності штовхало в обійми як Литву, так і Україну. Кожна з них міцніла силою іншої. Спочатку ворожі, потім добросусідські відносини між Литвою й Галицько-Волинською Руссю переросли в союзницькі. Вони спрямовувалися проти зовнішньої агресії й одночасно на створення дружньої Литві Української держави.
Політичне зближення Західної України й Литви було закріплено династичним шлюбом наймолодшого сина великого князя литовського Гедіміна (1316 —1341) Любарта, Дмитра в християнстві, з дочкою Андрія Юрійовича. ............
