Владимир Иванович Вернадский Костянтин Анісімов
    
    Ми звикли говорити: улюблений поет, композитор, художник, письменник. Вченого ж розуміють інакше: передбачливий, ерудований, визначний, великий, нарешті.
    Прийнято вважати, що вчений - це насамперед "генератор ідей", "джерело знань", володар потужного мозку. Коротше, мисляча машина, здатна переробляти та запам'ятовувати різноманітні корисні дані, а також відкривати нові закони природи, здобувати нові знання.
    Виходить, що дивно виглядало б зізнання у любові до мозку, хай навіть до потужного, або до машини, хай навіть ідеальної.
    Але усе ж таки іноді кортить промовити: мій улюблений вчений. Наукова творчість для такої людини - один з проявів надзвичайної особистості, особливого складу характеру, ставлення до природи, до людей, до життя. Його впізнаєш за стилем мислення, за якимось внутрішнім сяйвом, яке випромінюють усі його наукові праці...
    Одним з найулюбленіших вчених не лише для мене особисто, а й для багатьох людей світу, які цінують справжній непідробний гуманізм, є Володимир Іванович Вернадський.
    Іноді здається, що ця людина, яка допомогла нам знайти істину у розумінні середовища, що оточує нас, зрозуміти наше особисте місце у природі та правильно сприйняти її закони, була надіслана самою природою задля привнесення у людське повсякденне життя вищого небесного знання, знання доброти, відкритості, щирості, а значить - сили духу та віри у нескінченність життя. Вернадський особисто мені здається не лише вченим всесвітнього масштабу, громадянином Космічного Простору. Він бачиться мені людиною загальноепохальною, яка пов'язує разом століття минулого з нашим часом. А ще, це точно, час майбутній. Праці Вернадського допомагають нам краще зрозуміти життя Землі, її сучасність та майбутнє, яке тісно пов'язане з нашою працею та думками.
    Колись Сократ пояснював, що будувати ланцюг послідовних розумових висновків, що ведуть до вірних висновків, йому допомагає таємничий дух, демон, геній. З тієї пори прийнято вважати, нібито наділені талантом особистості натхнені генієм і хранителем домашнього вогнища, добрим духом житла, якого стародавні римляни називали "пенатом", а ми звемо "домовиком" (А.К.). Саме тому ці люди здатні на надзвичайні вчинки. Але чому ж деякі особистості наділені гострим розумом, тонкою інтуїцією, натхненням, спроможним створювати відкриття, які випереджають час? Хіба це особливий дар, успадкований від предків приблизно таким же чином, як успадковуються ніс дідуся та очі прабабусі? Або це наслідок відчайдушної праці та нелюдської впертості? Або просто гра випадку, який піднімає когось вище за інших, подібно хвилі, яка когось поглинає, а когось підкидає вгору? Або усе разом?
    Про таланти від народження відомо чимало. П'ятирічні діти здатні чудово грати на музичних інструментах та створювати музику, малювати, вивчати іноземну мову. Щоправда, вундеркінди рідко стають великими людьми. До речі, Енштейн з дитинства був у не дуже гарних стосунках з математичкою.
    Так як же бути з тими мислителями, творцями, кого не відрізняли з дитинства особливі таланти та яким доля не створила особливих умов для прояву геніальності? Ким вважати їх? На мою думку, саме їх і слід вважати великими людьми та видатними вченими. ............