Реферат по філософії:
Західноєвропейський Ренессанс
Зміст
Вступ
1. Західноєвропейський Ренесанс
2. Гуманістичний характер філософії епохи Відродження, Реформації
3. Просвітництво і „барокова” філософія
4. Проблеми відмінності „космологічного” та „мистецького” періодів філософії Відродження
Висновки
Література
Вступ
Десять середньовічних століть перетворили християнську ідею з прогресивної на таку, що потребувала певних змін або якоїсь корекції. Постійно знаходитися у страху божому, напевно, не властиво людській істоті, тому не дивно, що наприкінці XIV століття виникли перші публічні спроби висунення альтернативних варіантів співіснування Бога і Людини. „Бог – не суворий суддя, а скоріше – милосердий та гуманний опікун” – така теза прийшлася до вподоби багатьом пригніченим церквою людям в епоху, яку ми зараз називаємо епохою Відродження.
Не просто змінювалася свідомість суспільства з „схоластичної” на „гуманну”. Як свідчить історія філософської думки, були в той час і сміливі злети думки поодиноких мислителів, митців, науковців, а були і навпаки – перемоги сил, що відстоювали релігійні догмати схоластів. Різні думки існували у суспільстві того часу, схоластичні ідеї чудернацьке поєднувалися з новітніми поглядами, але загальне спрямування суспільної думки йшло в бік відродження віри в Людину, її красоту, міць та особливе призначення в житті.
В різних країнах Західної та Центральної Європи тенденція становлення нової концепції буття Людини вплинула на подальший розвиток культури, політики, науки та створила умови для виникнення реформаторських та просвітницьких ідей.
1. Західноєвропейський Ренесанс
Ренесанс (франц. Renaissance, італ. Rinascimento) в історії культури Західної і Центральної Європи – це епоха, що є перехідною від середньовічної культури до культури нового часу. Приблизними хронологічними межами зародження та існування цієї епохи є період з XIV по XVI століття.
Ренесанс (Відродження) – явище в основному культурної сфери, але як і будь-який елемент духовної та іншої діяльності людини, воно пов’язане з розвитком та становленням ідей відповідної епохи, є її продуктом. На мою думку, можна сказати, що Ренесанс як явище духовного життя середньовічного суспільства став своєрідною формою протесту на аскетичні вимоги християнської церкві, які, можна сказати, на момент XIV набули критичного значення.
Стверджуючи новий світогляд, гуманісти бачили джерело для підтримки своїх світоглядних концепцій в духовній спадщині античної культури. Вони багато зробили для її відновлення та розповсюдження, ретельно збираючи та вивчаючи античні рукописи, пам’ятки мистецтва. В XV столітті завдяки вченим, що емігрували з Візантії до Італії, були вперше переведені майже всі давньогрецькі поети (серед них і Гомер) і філософи (в тому числі – більшість діалогів Платона).
Культура Відродження не була простим поверненням до античності. Ідеї давньої епохи розвивалися та інтерпретувалися по-новому, виходячи з особливостей після античного розвитку та проникнення в усі сфери людського життя ідей християнства. Можна припустити, що Відродження – це період спроби людей пристосувати духовну спадщину давніх часів до вимог та умов християнської віри середніх століть.
На сьогоднішній день існує наступна періодизація епохи Ренесансу:
Проторенесанс – XIІІ- XIVст.;
Ранній Ренесанс (в італійській літературі – з XIVст., в образотворчому мистецтві – з XVст.);
Високий Ренесанс – кінець XV- перша чверть XVI ст.;
Пізній Ренесанс – XVI ст.
Деякі інші дослідники продовжують період Відродження впритул аж до XVІІ ст., враховуючи особливості розвитку кожної країни та її культури, а також наслідки дій, які здійснили гуманістичні ідеї на соціокультурну сферу . ............