Законність проведення слідчих дій – гарантія прав і свобод учасників кримінального процесу

Процесуальні гарантії прав та свобод особи тісно пов’язані з поняттям законності. Принцип законності є загально правовим, що безпосередньо стосується кримінального процесу. Як зазначається в літературі, засада законності у кримінальному процесі – це вимога нормативного характеру, яка зобов'язує суд, суддю, прокурора, слідчого, орган дізнання, особу, яка проводить дізнання, а також усіх осіб, які беруть участь у справі, точно і неухильно виконувати норми Конституції України, кримінального та кримінально-процесуального законодавства. При цьому підкреслюється, що у сфері кримінального судочинства діє не принцип «дозволено все, що не заборонено», а протилежна засада – «дозволено лише те, що передбачено законом», інакше неодмінно запанує свавілля владних державних органів і посадових осіб, які ведуть процес [3, с. 33].

Законність виступає визначальним принципом кримінального процесу, оскільки обумовлює сутність діяльності усіх учасників кримінального процесу, порядок та умови розслідування та вирішення кримінальних справ.

Законність як засада кримінального судочинства виявляється у точному та неухильному дотриманні вимог закону, в тому числі і норм, що гарантують права та свободи особи, залученої до сфери кримінального судочинства, органами, що ведуть кримінальний процес, а також у забезпеченні точного та неухильного виконання законів та прав громадян на всіх стадіях кримінального процесу [7, с. 66]. В. Т. Мяляренко вважає, що під засадою законності слід розуміти «діяльність органів, що здійснюють той чи інший вид державних функцій, та окремих громадян, які втягнуті в цю діяльність, у суворій відповідності з законом, що відображає інтереси суспільства і прийнятий демократично, з яким кожний громадянин має можливість вільно ознайомитись» [9, с. 45-46 ].

Проте не всі вчені визнають основоположне значення законності як засади кримінального судочинства. Так, зокрема В. Гончаренко, вважає, що у процесі реформування кримінально-процесуального законодавства України необхідно відмовитись від «політичного камуфляжу у вигляді проголошення принципом судочинства (як і всього іншого) законності, яка є апріорною категорією, що характеризує режим функціонування суспільства і держави, ступінь їх цивілізованості» [2, с. 699]. На його думку, судочинство як функція держави може бути лише законним, а проведення якихось непередбачених законом процедур не є судочинством. Ми вважаємо, що така позиція містить у собі певний раціональний зміст, проте за такого розуміння законність має дещо звужене тлумачення, розглядається лише щодо осіб, які ведуть процес. Подібне бачення поняття «законності» прослідковується у роботах М. С. Строговича, який вважає, що законність у правосудді виявляється: в організації суду на основі закону і відповідності у виборах суддів закону; у належній організації роботи суду; в розгляді судом справ у межах законної компетенції та в точній відповідності з процесуальними законами; у правильному застосуванні судом у судових рішеннях закону, на основі якого вирішується справа [1, с. 27]. Ми дотримуємося позиції, що складовими цієї засади є не лише закони та органи, що здійснюють той чи інший вид державної діяльності, а й окремі громадяни, які залучені до цієї діяльності, та вимога суворого додержання і виконання закону всіма зазначеними суб'єктами.

Тому можемо стверджувати, що законність посідає провідне місце серед інших засад кримінального процесу, які розкривають і конкретизують її, становлять її зміст. ............