Наказний гетьман України Павло Леонтійович Полуботок правив країною недовго – лише трохи більше року, проте і цього часу йому цілком вистачило, щоб увійти в легенди. Прославився ж нащадок славетного козацького роду двома речами: незліченим багатством і сміливою незалежною політикою. І те, й інше викликає сумнів у істориків, але саме такий образ Полуботка зберігся в пам'яті українців.
Павло Леонтійович Полуботок народився в заможній козацько-старшинській родині, ймовірно в Чернігові, близько 1660 року. Коріння його родоводу губиться в сивій давнині. Відомо, що прадід Ярема Полуботок був мешканцем Чернігова і 1637 року виконував обов'язки райця чернігівського магістрату, його дід Артемій був сотником чернігівського полку ще за часів гетьмана Д.Многогрішного, батько – Леонтій Полуботок – дослужився при гетьманові Самойловичу до полковника переяславського та генерального бунчужного. Відомостей про діда Артемія майже не збереглося, натомість батько Леонтій Артемович залишив помітний слід в історії. «За гетьманів І. Брюховецького, Д. Многогрішного та І. Самойловича він зробив неабияку кар'єру в лівобережному козацькому війську: писар Чернігівського полку, чернігівський сотник, генеральний бунчужний, генеральний осавул і, нарешті, переяславський полковник. Наполегливо дбав Леонтій Полуботок і про власний добробут, поволі зосереджував у своїх руках маєтності "з кгрунтами лісовими й пахатними, з озерами й з людми осілими" на території Чернігівського і Переяславського полків.»[1]
Про дитинство і юнацькі роки Павла Полуботка практично нічого не відомо. Достовірно лише те, що в 1670-х роках Павло Полуботок був єдиним сином і спадкоємцем, навчався у Києво-Могилянській академії. Після закінчення академії Полуботок служив у Війську Запорозькому як військовий товариш Чернігівського полку, а згодом отримав ранг значкового товариша.
Становище Полуботків особливо зміцнилося після одруження у 1680 році Павла Полуботка на племінниці гетьмана Івана Самойловича - Єфимії Самойлович. «Так, у лютому 1681 року, зважаючи на "услуги, которые оній от молодости лът своих... в оказііях воєнних... оказал значне, а повабляючи ласкаве, жеби й в пришліе часи в такой взятости охота его не уставала", гетьман затвердив за Л. Полуботком набуті ним землі в Любецькому і Сосницькому "ключах" і додав до цього "властію звърхности нашой рейментарской" село Губичі, що неподалік від Любеча.»[2] Невдовзі права Леонтія Полуботка та його спадкоємців на ці маєтності були застережені царською грамотою.
Але добробут Полуботків тривав недовго - родинні зв'язки з гетьманом Самойловичем ще не гарантували спокійного життя. За три роки після позбавлення влади їхнього покровителя Самойловича, новий гетьман Іван Мазепа, який ворогував колись із гетьманом Самойловичем, за сфабрикованим звинуваченням конфіскував усі маєтки сім'ї. Близькість до "антецесора" коштувала Леонтію Полуботку полковницького уряду.
«На Павла Полуботка впала підозра, ніби він тримав спілку з гадяцьким полковником Михайлом Самойловичем (племінником колишнього гетьмана), який намагався створити опозицію Мазепі й активно інтригував проти нього в Москві».[3] І тільки з великими труднощами, завдяки заступництву впливового миргородського полковника Д.Апостола, 31-річний козацький офіцер Павло Полуботок уник страти.
«У 1692 році Мазепа взяв Леонтія та Павла Полуботків під варту в зв'язку із загадковою справою ченця Соломона, який сфабрикував фальшиві листи гетьмана до польського короля, аби скомпрометувати його перед російським урядом. ............