Зовнішя політика США за президентів Б. Клінтона та Дж. Буша-молодшого

План

1.  Історія зовнішньополітичних відносин США у біполярний період

2.  Завершення холодної війни, становлення нового міжнародного порядку та пріоритети американської зовнішньополітичної стратегії за президентів Б. Клінтона та Дж. Буша-молодшого

3.  Трансформація ядерної стратегії США: причини та особливості

4.  США і ЄС: стан та перспективи стратегічної трансатлантичної співпраці у XXI столітті

1.  Історія зовнішньополітичних відносин США у біполярний період

Оскільки жодна з європейських країн не становила для США загрози, то політичні керівники Америки виказували абсолютну готовність використовувати і дотримуватись системи балансу сил у міжнародних відносинах. Томас Джефферсон сформулював американський варіант теорії рівноваги сил таким чином: "У першу чергу ми повинні молитися за те, щоб європейські держави, протистоячи одна одній, з метою збереження власної безпеки розміщували всі свої збройні сили на власній території і щоб у результаті цього решта світу перебувала у стабільному мирі." Упродовж всього XIX століття США з надзвичайною мастерністю маневрували між Францією та Великобританією не тільки з метою невтручання у європейську боротьбу за владу і збереження своєї незалежності, але й з метою власного територіального розширення. Відомо, що Сполучені Штати у роки Великої Французької революції і наполеонівських воєн оголосили нейтралітет, оскільки не бажали, щоб якась зі сторін отримала абсолютну перемогу. Томас Джефферсон охарактеризував наполеонівські війни як суперництво між двома тиранами: між Англією та Францією. Застосувавши політику неприєднання, Америка відкрила для себе всі переваги нейтралітету якінструмента своєї участі у міжнародних справах, якии часто застосовуватиме.

Разом з цим Сполучені Штати абсолютно не цуралися використовувати всі методи Старого світу, зокрема і територіальну експансію. Прирощення США відбувалося, як відомо, і у результаті війни за незалежність, і шляхом прямих військових загарбань, і купівлі. 1803 року уряд США домігся майже подвійного прирощення своєї території. За помірну плату - 15 млн.дол. - Франція в особі імператора Наполеона Бонапарта, не маючи можливості захищати свої колонії в Америці і маючи гостру потребу у грошах, продала Штатам свої володіння у Північній Америці під загальною назвою Луїзіана (1800 року Наполеон Бонапарт відібрав її в Іспанії). Це величезна територія близько 1 млн. кв. миль, яка охоплювала басейн річки Міссісіпі з портом Новий Орлеан. Французький імператор так пояснив цю угоду:"Ця територіальна поступка назавжди закріплює могутність Сполучених Штатів і цим я тільки що надав Англії супротивника на морях, який рано чи пізно вгамує її гординю." Луїзіана стала для США плацдармом висування претензій на іспанські території: Флориду та Техас. Зі слабкою Іспанією США вже не церемонились і упродовж 1810-1818 років окупували Флориду. 1819 року Іспанія без будь-якого викупу поступилася Штатам Флоридою.

Загалом до 1820 року Сполучені Штати виробили свої підходи у зовнішній політиці, які полягали: по-перше, у відмові від угод і зобов'язань з європейськими країнами; по-друге, у засудженні того, що відбувалося у Старому світі, тобто результатів політики балансу сил; по-третє, розглядали власну експансію на теренах Північної Америки як "доленосну місію."

Ці підходи, які вже діяли на практиці, були узагальнені у заяві п'ятого президента США Джеймса Монро у 1823 році. ............