АРХІТЕКТУРА ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ
XIX століття для багатьох видів мистецтва став воістину золотим. Багатий видатними добутками живопису і музики, прози і поезії, він, однак, не зміг створити власного архітектурного стилю. Зодчество в багатьох країнах світу в цей час переживало дійсну кризу. Містобудівники лише поспішно повторювали колишні стилі, упадаючи те в псевдоготику, то в неоромантизм. Вони те «відроджували» Відродження, то наслідували бароко і рококо. Архітектура поступово стала арсеналом, яким дуже безсоромно користалися, не звертаючи уваги на історичні умови, при яких ті чи інші напрямки з'явилися. Проектувальникам здавалося, що для будівництва банківських будинків найбільш придатними будуть доричні й іонічні колони, що прикрашали раніш палаци й особняки багатих вельмож. Отже, вважали архітектори, і в сучасних умовах ці елементи будуть символізувати солідність і кредитоспроможність, без яких в епоху капіталізму не прожити. Дійшло до того, що і житлові будинок громадян стали виряджатися в одяги ренесансних вілл тосканської, римської і венеціанської знаті. Однак і серед проектувальників XIX сторіччя можна було знайти великих архітекторів, роботи яких по сміливості перевершували масові шаблонові забудови. До них можна віднести Земпера і Виолле ле Дюка.
Перед архітектурою XIX століття раптом устали такі складні задачі, що рішення деяких перейшло в XX сторіччя. По-перше, потрібно було будувати якнайбільше житла в містах і селах, адже з 1800 року відбувся різкий приріст населення. Скажемо, протягом 130 років населення тільки Сполучених Штатів Америки зросло з 5 до 123, Англії — з 9 до 45, Німеччини — з 24 до 66 мільйонів чоловік. У тих же країнах збільшилася частка міських жителів. По-друге, якщо раніш архітектори обмежувалися будівництвом церков, замків, ратуш і житлових будинків громадян, то тепер з'явилася необхідність в об'єктах, про які зодчі попередніх століть і не відали. Урбанізація вимагала зведення фабрик, заводів і адміністративних будинків, транспортних магістралей, аеропортів і вокзалів, шкіл і бібліотек, лікарень, виставочних залів і спортивних споруджень.
Здавалося б, поява нових будівельних матеріалів і конструкцій повинні були створити могутні стимули для пошуку мови нових форм. Але прагматизм нерідко брав верх, потому-то в житловому будівництві, що стало центральною проблемою архітектури XIX століття, заправляли справою спекулянти земельних ділянок і підприємці, а не зодчі. От і з'явилися у великих містах безрадісні дохідні будинки, де тулилися позбавлені природи, сонця і повітря нові пролетарі. Лише наприкінці сторіччя в Англії почався рух за місто-сад, коли Ебенецер Говард проголосив ідею розселення робітників та службовців у невеликих озеленених містечках.
Замість природних матеріалів — дерева і каменю — у світ будівельної індустрії наполегливо входили сталь і залізобетон, алюміній і скло. Робота з цими матеріалами зажадала не тільки архітектурних знань, але й інженерно-технічної підготовки. Мистецтво і техніка перестали суперечити один одному, і цей тандем прийшов з кінця XIX століття в століття XX.
Не можна сказати, що залізо як матеріал був абсолютно новим для будівельників. Його навчилися робити (нехай навіть і в невеликих кількостях) і застосовувати вже п'ять тисяч років тому, про що свідчать знахідки в Месопотамії і Єгипті. ............