Друге народження педології?
Ю.3. ГІЛЬБУХ, зав. лабораторією психологи диференційованого навчання НДІ психологи УРСР
Невідкладне завдання. У пошуках найсприятливіших умов для розвитку дитячої індивідуальності радянська педагогічна наука (в тому числі дитяча й педагогічна психологія) все частіше звертається до тих сторінок своєї порівняно недавньої історії, що пов'язані з так званою педологією (гр. раіdos - дитина + logos - поняття, учіння). Такий інтерес є цілком закономірним. З одного боку, діалектико-матеріалістичний принцип історизму завжди був і залишається нашим провідним методологічним дороговказом. З другого, педологія у 20-х - першій половині 30-х років намагалася розв'язати саме ті проблеми, які впритул і з граничною гостротою постали сьогодні, в ході перебудови нашої школи. Маємо на увазі диференціацію та індивідуалізацію навчально-виховного процесу, створення в школі психологічної служби.
Як відомо, після XX з'їзду КПРС цілий ряд галузей науки, які, як і педологія, були свого часу оголошені "антимарксистськими", "буржуазними", "реакційними", "антигуманними" тощо (зокрема, генетика, кібернетика, психотехніка), реабілітовані. Але питання про драматичну долю педології поки що залишається невизначеним. Чи заслуговує й вона на реабілітацію, а, отже, на повне відродження і дальший розвиток? Деякі автори (14) висловлюються на користь саме такого рішення. Інші ж (16, 17) - рішуче проти, вважаючи, що до її оцінювання слід підходити диференційовано, беручи з неї лише те, що витримало перевірку часом. При цьому і ті, й ті переконані, що дане питання з усякому разі заслуговує на "всебічне й ретельне вивчення.
Зокрема, і голова Держосвіти СРСР Г.О. Ягодін у доповіді на Всесоюзному з'їзді працівників народної освіти висловив думку про те, що "прийшов час переглянути нашу критику педології". Тож спробуємо розібратися - принаймні в загальних рисах - у тій теоретичній і методичній спадщині, яку нам залишила педологія, а також у тих наслідках, що випливають з неї для сучасного й майбутнього нашої школи. Завдання це, звичайно, не просте, адже педологія постає перед нами як наука суперечлива, де позитивне переплітається з негативним.
Камінь, яким знехтували будівельники. Педологія виникла ще наприкінці минулого століття на Заході, її найвизначнішими представниками були відомі вчені С. Холл, Ж. Болдуін, Е. Кіркпатрік, Е. Мейман, Б. Прейєр. Дещо пізніше вона почала поширюватися і в Росії (В.М. Бехтерєв, Г, І. Россолімо, О.П. Нечаєв, Н.Е. Румянцев та ін.).
Основний пафос нової науки полягав у тому, щоб об'єднати в собі зміст усіх наук, які мають той самий об'єкт дослідження - індивідуальність дитини. Таким чином, педологія охоплювала своїм змістом дитячу антропометрію, дитячу фізіологію, дитячу психологію та дитячу соціологію.
Звичайно, всі ці науки виникли задовго до педології, їх сукупність цілком правомірно було розглядати як окрему галузь знання - дитинознавство. Тож не випадково К.Д. Ушинський свого часу поставив перед педагогікою завдання комплексного (і одночасного) врахування усіх аспектів розвитку дитячої індивідуальності: анатомо-фізіологічного, психологічного, соціально-культурного, побутово-гігієнічного. Але, як відомо, вітчизняних педологів це не задовольнило. ............
