Р Е Ф Е Р А Т

з латинської мови

на тему:

«Іменник»

2008

ПЛАН РОБОТИ:

Граматичний склад латинської мови -------------------------------------------------- 2 ст.

Іменник. Число і рід. --------------------------------------------------------------------- 4 ст.

Відмінки ------------------------------------------------------------------------------------ 4 ст.

Типи відмінювань ------------------------------------------------------------------------- 4 ст.

Перша відміна ----------------------------------------------------------------------------- 6 ст.

Друга відміна ------------------------------------------------------------------------------ 8 ст.

Третя відміна ----------------------------------------------------------------------------- 11 ст.

Третя приголосна відміна -------------------------------------------------------------- 13 ст.

Третя голосна відміна ------------------------------------------------------------------ 14 ст.

Третя змішана відміна ------------------------------------------------------------------ 16 ст.

Деякі особливості третьої відміни --------------------------------------------------- 17 ст.

Правила роду і важливіші винятки -------------------------------------------------- 18 ст.

Список використаної літератури і джерел ----------------------------------------- 25 ст.

Граматичний склад латинської мови

По своїй граматичній будові латинської мови належить до мов синтетичного (флективного) типу. Це значить, що, на відміну від мов з аналітичним ладом, граматичні відносини виражаються в ньому головним чином за допомогою зміни форми слова – надбавкою до основи суфіксів і флексій (закінчень).

У мовах синтетичного типу слово одночасно виступає як лексична і граматична одиниця, оскільки змінна флексія слова (особові закінчення в системі дієвідмін, відмінкові закінчення в системі відмін тощо) визначає його відношення до інших слів речення. Наприклад, legit (він читає), legĭtis (ви читаєте); форма librum (знахідний відмінок однини іменника liber (книжка) вимагає в реченні перехідного дієслова тощо.

Синтетичні мови протистоять аналітичним мовам, в яких слово переважно є лексичною одиницею, а граматичні зв’язки передаються службовими словами (допоміжні дієслова, особові займенники в системі дієвідмін, прийменники в системі відмін) чи порядком слів у реченні.

У мовах синтетичного типу трапляються аналітичні утворення, зокрема, часи і форми перфектного пасивного ряду, І і ІІ описові дієвідміни в латинській мові.

Аналітичні (описові) утворення в класичній латинській мові були тільки тенденцією розвитку, не змінюючи загального синтетичного характеру мови. Із сучасних мов до синтетичних належать українська, польська, чеська, російська, німецька та ін., до аналітичних – англійська, фран­цузька та ін.

Так, ознакою особи і числа у формі дієслова є особисті закінчення: lauda-t він хвалить, vidc-t він бачить, laudд-mus ми хвалимо, vidc-mus ми бачимо.

Ті ж особисті закінчення зберігаються в різних часах дійсного і умовного способів; форми відрізняються один від одного суфіксами: lauda-t він хвалить, laudд-ba-t він хвалив, laudд-v-i-t він похвалив, laudд-re-l він хвалив би. Синтетичний характер латинської мови виразно виявляється із зіставлення приведеної вище форми 3-го л. ед. ч. перфекта laudдvit (він похвалив) з відповідними тимчасовими формами в нових мовах: it а louй, he has praised, er hat gelobt.

Ознакою відмінків в латинській мові є відмінкові закінчення, приєднувані до основи імені, що схиляється: terra земля, terra-m землю, terrа-rum земель, tеrrа-s землі (вин. ............