Походження календаря
Історія календаря - це історія геніального з'єднання астрономії й математики. Це також історія конфліктів, релігійної запопадливості й боротьби за владу.
Твердження, що календар був винайдений хліборобами для своїх потреб, щоб знати, коли зорювати землю, а коли збирати врожай, проіснувало досить довго, хоча воно й не витримує ніякої критики - як з погляду логіки, так і з погляду фактів. Хліборобам не потрібний формальний календар, щоб знати про зміну пір року, і примітивні співтовариства протягом багатьох поколінь умудрялися годувати себе без усякого календаря. Історично доведено, що календар був винайдений для того, щоб пророкувати точний час настання свят на честь того або іншого бога. Інакше кажучи, календар мав релігійне призначення. Перші назви місяців у Древньому Шумері мали префікс ЕЗЕН. Це слово перекладається як «свято», а не як «місяць». Місяці - це періоди, коли проводилися свято Енлиля, свято Нинурти й свята інших головних богів.
Те, що календар служив релігійним цілям, не повинне викликати подиву. Прикладом може служити звичайний християнський календар, що як і раніше управляє плином нашого життя. Його головне свято й осередок - це Великдень, святкування воскресіння Христа - відповідно до Нового Завіту - на третій день після розп'яття. Західні християни святкують Великдень у першу неділю після повні, що випливає за весняним рівноденням. Це створювало проблему для перших християн у Древньому Римі, де був прийнятий сонячний календар з 365 днів, а тривалість місяців мінялася й залежала від фаз місяця. Таким чином, обчислення дня Великодня вимагало залучення єврейського календаря, тому що Таємна вечеря, від якої починають відраховувати дні великодніх свят, насправді була трапезою у свято седер, яким євреї починають відзначати свій Великдень напередодні чотирнадцятого дня місяця Нисан під час повні. У результаті в перші сторіччя християнської ери Великдень святкувався по єврейському календарю. І тільки після того, як римські імператори Костянтин прийняв християнство й в 325 році нашої ери скликав Перший Всесвітній Собор у Никеї, ця залежність від єврейського календаря зникла. Християнство перетворилося в самостійну релігію.
Таким чином, ця зміна - як і саме походження християнського календаря - є відбиттям релігійних переконань і одночасно засобом для визначення дати релігійних свят. Те ж саме відбулося й у більше пізні часи, коли мусульмани потужним потоком заюшили з Аравійського півострова, щоб силоміць зброї скорити землі й народи на Сході й на Заході. Одним з перших їхніх актів було введення чисте місячного календаря, що мало глибокі релігійні наслідки: відлік часу починався з моменту переїзду засновника ісламу Мохаммеда з Мекки в Медину (в 622 році).
Історія римсько-християнського календаря, цікава сама по собі, може служити також ілюстрацією деяких проблем, що дісталися в спадщину від не дуже вдалого змішання сонячного й місячного календарів, у результаті чого потрібні були не припинялися ціле тисячоріччя реформи календаря.
Сучасний християнський календар був уведений татом Григорієм XIII в 1582 році й відповідно одержав назву григорианського календаря. Він являв собою реформований юліанський календар, у свій час названий на честь римського імператора Юлія Цезаря.
Цей великий імператор Рима, утомившись від римського календаря, що використовувався в той час непослідовного, запросив астронома Сосигена з єгипетського міста Олександрії, щоб той провів реформу календаря. ............
