Реферат
Поняття, форми та сучасний стан інституту спеціальних знань у кримінальному судочинстві
Діяльність правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю не може стояти осторонь процесів, що формують обличчя сучасної науки, тому потребує постійної оптимізації. Забезпечення повноти та всебічності розслідування злочинів, має бути здійснено за рахунок оптимізації рівня техніко-криміналістичного забезпечення, бо кримінально-процесуальний інститут спеціальних знань є основним каналом синтезу досягнень природничих,
Це передбачає розгляд категорій, що поєднуються поняттям «основи», насамперед, аналізу: а) особливостей пізнання у кримінальному судочинстві; б) загальних питань, що стосуються використання спеціальних знань в кримінальному судочинстві: поняття, суб’єктів, форм та рівнів відповідно до сучасних вимог реформування кримінального судочинства України.
І. Прояв всезагального діалектичного принципу взаємозв’язку і взаємозумовленості детермінує те, що в процесі руху і взаємодії явища об’єктивної дійсності діють, і реагують на дії, унаслідок чого відтворюють особливості інших явищ, і відтворюються в них, тобто відображають і відображаються. Наслідком цих процесів є сліди, утворення яких також підкоряється об’єктивним закономірностям, відмінним залежно від того, які відображуваний і відображаючий об’єкти, в яких умовах відбувається відображення, який його механізм тощо. Тому якщо відображення є результатом взаємодії, то й пізнання є наслідком взаємодії людини з навколишньою дійсністю [14, с. 54].
Особливості пізнання у сфері кримінального судочинства об’єктивно зумовили необхідність створення і специфічної системи його засобів, які максимально виключали б елементи суб’єктивізму, забезпечували адекватне відображення аспектів дійсності, що пізнаються.
Визначальною особливістю пізнання у сфері судочинства є те, що воно здійснюється у формі доказування.
У юридичній літературі склалося декілька підходів до визначення поняття «доказування». На нашу думку, найбільш обґрунтованим є визначення доказування, як діяльності суб’єктів кримінального процесу по збиранню (формуванню), дослідженню, перевірці і оцінці доказів та їх процесуальних джерел, а також по формуванню на даній основі певних тверджень і приведення аргументів для їх обґрунтування [17, с. 8].
Виходячи з цього, зазначимо основні ознаки доказування.
1. Діалектичний аналіз процесу доказування дозволяє виділити в ньому правовий та гносеологічний аспекти, а структурно-функціональний аналіз його змісту – правову, психологічну та криміналістичну характеристики [2, с. 3-4]. Усвідомлення комплексного характеру процесу доказування дало змогу Р.Г. Домбровському відстоювати наступну тезу: «Розслідування злочинів – це єдність пізнавальної та доказової діяльності. Розмежування пізнання та доказування дозволяє побачити відмінності між криміналістичною та кримінально-процесуальною діяльністю. В основі криміналістичної діяльності лежить пізнання, а кримінально-процесуальної – доказування» [9, с. 13]. Виходячи з комплексного характеру уявлень про теорію доказів, О.Я. Баєв запропонував розглядати проблему її співвідношення з криміналістикою в аспекті системи «криміналістика – теорія доказів», що зобов’язує до аналізу процесуальних та криміналістичних проблем доказування в їх взаємозв’язку, в тому числі й в частині дослідження інформаційних закономірностей, процесуальних та криміналістичних методів, засобів та способів доказування, заснованих на пізнанні цих закономірностей [3, с. ............