КУРСОВА РОБОТА
з предмету: "Цивільне право України"
на тему: "Поняття, ознаки, класифікація правочинів та їх місце в системі юридичних фактів"
Студентки ІІІ курсу, 4 групи
Науковий керівник:
Київ 2004 р.
Зміст
Вступ
Розділ І. Правочини – найпоширеніший вид юридичних фактів
1.1. Поняття правочину, його особливості
1.2. Умови дійсності правочину
1.3. Загальні вимоги щодо форми правочину
Розділ ІІ. Класифікація правочинів
2.1. Види правочинів, виходячи з кількості сторін
2.2. Правочини платні і безоплатні
2.3. В залежності від моменту виникнення – консенсуальні і реальні
2.4. За підставами, необхідними для дійсності правочину
2.5. Правочини, що укладаються за умовою
2.6. Біржові правочини
Розділ ІІІ. Недійсність правочинів
3.1. Воля – важливий елемент угоди. Випадки розходження між внутрішньою волею і волевиявленням
3.2. Недійсні правочини та їх класифікація за ступенем недійсності
3.3. Наслідки визнання правочинів недійсними
Висновок
Список використаної літератури та джерел законодавства
Вступ
Розвиток різних форм спілкування між людьми висунув потребу в наданні їм можливості за погодженням сторін використовувати запропоновані законодавцем правові моделі, або ж самим їх створити. Такими моделями стали правочини (угоди, договори).
Тенденція до підвищення ролі правочину, характерна для всього сучасного цивільного права, стала проявлятися останніми роками у зростаючих масштабах. Ця тенденція в першу чергу пов'язана з докорінною перебудовою економічної системи країни. Ключове значення для такої перебудови мало визнання приватної власності і поступове заняття нею командних висот в економіці.
Застосування договорів (угод, правочинів) протягом уже декількох тисяч років пояснюється тим, що мова йде про гнучку правову форму, якою можуть наділятися різні за характером суспільні відносини. Основне призначення договору зводиться до регулювання в рамках закону поведінки, а, разом з тим, і наслідків порушення відповідних вимог.
У свій час із приводу відносної значимості закону і договору (правочину) були висловлені три точки зору. Прихильники “вольової теорії” думали, що договір як вольовий акт контрагентів – першоджерело, а закон лише заповнює або ж обмежує їхню волю. Представники теорії пріоритету закону виходили з того, що договір володіє лише похідним від закону правовим ефектом. Нарешті, прихильники третьої, “емпіричної теорії” вважали, що воля сторін свідомо спрямована лише на визначений економічний ефект; при цьому під наслідками договору маються на увазі такі засоби для його здійснення, про які сторони можуть і не мати і, більш того, частіше всього насправді не мають чіткого уявлення.
Регулююча роль правочину зближає його з законом і нормативними актами. Умови договору відрізняються від правової норми головним чином двома принциповими особливостями. Перша зв'язана з походженням правил поведінки: договір виражає волю сторін, а правовий акт – волю органа, який його видав. Друга розрізняє межі дії того й іншого правила поведінки: договір безпосередньо розрахований на регулювання поведінки тільки його сторін – для тих, хто не є сторонами, він може створювати права, але не обов'язки; у той же час правовий або інший нормативний акт породжує в принципі загальне для всіх і кожного правило (будь-яке обмеження кола осіб, на яких поширюється нормативний акт, визначається ним же). ............