Представництво Галичини і Буковини у першому австрійському парламенті
Навесні 1848 р. в Австрійській монархії розпочалася реформа державного управління. Надвірні канцелярії і палати були ліквідовані або замінені на міністерства. Місце державних радників та Державної конференції посіла Рада міністрів.
У “Віденській газеті” 25 квітня 1848 р. була опублікована перша австрійська конституція, яка проголошувала Австрію конституційною монархією і утверджувала австрійський парламент - рейхстаг. Передбачалася двопалатна структура парламенту. До складу верхньої палати (палати панів) входили принци імператорського двору, голови найзнатніших шляхетських родів, архієпископи і єпископи князівського рангу, особи, пожиттєво призначені імператором та обрані великими землевласниками (загалом до 200 осіб). Палата депутатів формувалася шляхом двоступеневих виборів за квотою один депутат від 50 тис. осіб населення і налічувала 383 члени. Порядок виборів визначався тимчасовим виборчим статутом від 11 травня 1848 р. [1, с.108-109].
Однак подальші революційні події 1848 р. внесли зміни до виборчої процедури. Австрійський парламент був оголошений однопалатним, а вибори до палати панів скасовані. Новий виборчий закон був виданий 1 липня 1848 р.
Вибори до рейхстагу - непрямі та двоступеневі - відбулися в червні 1848 р. Галичина повинна була представити 96 депутатів. З цієї кількості від сільської місцевості мало бути 89, а від міст - 7 депутатів (Львів - три, Броди, Тернопіль, Станіслав, Перемишль - по одному) [2]. Буковина мала обрати вісім депутатів.
Згідно з виборчим законом, у Галичині було утворено 25 виборчих округів, з них вісім - на Буковині (сім сільських, по одному від кожного повіту, та один від Чернівців). Виборчі округи поділялися на дільниці, що створювалися у населених пунктах із кількістю мешканців від 250 до 2500 осіб. На першому етапі виборів обиралися виборщики. Активним і пасивним виборчим правом були наділені всі австрійські громадяни віком від 24 років, громадянські права яких не були обмежені і які жили у своєму виборчому окрузі не менше шести місяців. Позбавлялися виборчого права жінки, прислуга, робітники з поденною або потижневою оплатою, особи, які отримували допомогу від благодійних установ. На другому етапі виборщики таємним голосуванням обирали депутатів. Кандидатом могла бути особа, яка в першому турі була обрана виборщиком, досягла віку 30 років, і мала австрійське громадянство. Обраним вважався кандидат, який здобув абсолютну кількість голосів. Якщо виникала потреба, то проводилися другий і третій тури голосування [4, с.109].
Селянство, що становило понад 80% (4 млн з-поміж 4,9 млн загальної кількості) [3, с.7] населення Галичини, могло стати вирішальною силою під час виборів. Проте збиті з пантелику передвиборною агітацією неграмотні селяни, боячись підступів з боку шляхти, покидали виборчі дільниці. Це давало змогу місцевій шляхті обрати бажаного їй депутата [7, с.259].
Для того, щоб відсторонити селян від участі у виборах, шляхетські агенти залякували їх усякими небилицями, як-от: „Не ходіть, добрі люди, на вибори і інших відмовляйте, тому що у Відні збирають підписи за панщину" [6]. Мали місце випадки прямого обману селян-виборщиків. Особливо багато зловживань було в другому турі голосування, коли у виборчий бюлетень потрібно було вписати прізвище депутата. ............
