Луганський Державний Коледж

Економіки і Торгівлі

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ПРЕДМЕТУ «ФІЛОСОФІЯ»

Тема: "Проблема життя і смерті в філософії"

2006 р.

Зміст

Вступ

Свідомість як філософська категорія

Проблема життя і смерті

Сенс життя, смерть і безсмертя людини

Скільки жити людині? Як жити? Заради чого жити?

Література

Вступ

Чи має життя сенс? Якщо так, то який саме? У чому безглуздий процес природного народження, розквіту, визрівання, зів'янення та смерті людини, як будь-якого іншого організму? Це постійні, чи так звані буттєві питання. Точніше, єдине питання: «У чому сенс життя?» хвилює та гризе у глибині душі кожну людину. Людина може на тривалий період забути про нього, поринути у побутові, повсякденні чи надособові проблеми, але життя влаштовано так, щоб зовсім знехтувати, проігнорувати це питання не може навіть найбільш байдужа та духовно спляча людина. Неминучість смерті та її провісників – старіння та хвороб, факт скороминучого зникнення у минулому миттєвостей життя з усіма їх позірними проблемами, є для кожної людини неусуваним нагадуванням про невирішене, відкладене питання сенсу життя. Отже, людина – істота вільна та усвідомлююча власну смертність – неминуче приходить до роздумів про сенс життя, і це не просто розумова вправа, а питання самого життя. Людина може поховати питання про сенс життя на дні власної «душевної могили», але тоді і життя її не відбудеться.

Свідомість як філософська категорія

Духовне життя – це одна із сутнісних характеристик людини. Різні аспекти духовного життя індивіду вивчають різні науки: психологія, нейрофізіологія, кібернетика та інші науки, по-своєму осмислюють його мистецтво та релігія. Філософію духовне життя цікавить з точки зору ролі його у вирішенні питання про місце людини у світі.

Ще донедавна духовне життя людини фактично зводилося до свідомості, а до свідомості відносилось те, що може бути виразно сформульованим і висловленим мовою. Роль такої свідомості в житті людини досить значна, але не слід зводити до неї все духовне життя. Іноді поняття «свідомість» вживають у широкому значенні, позначаючи ним усе психічне життя людини. У цьому разі поняттям «свідомість» охоплюється не лише усвідомлений, а й підсвідомий рівень. Проте свідомість як психічне життя в цілому не адекватне духовному життю, оскільки останнє не зводиться до внутрішнього стану людини, а проявляється в діяльності, вчинках її. Духовне життя – це сам процес життя, а не лише психічне переживання його.

Філософське осмислення поняття свідомості визначає в ньому свій специфічний аспект. Зокрема, свідомість розглядається як «клітинки» філософії. Це означає, що свідомість має бути визначена через співвідношення суб’єктивного й об’єктивного, скінченого та нескінченного.

У суб’єктно-об’єктних відносинах духовне постає як суб’активна реальність (ідеальне), що протистоїть об`активній реальності (матерії). Але суб’єктно-суб’єктні відносини є набагато складнішими: зрозуміти духовний світ іншого суб’акта неможливо лише шляхом зведення до об`активних проявів. Тобто ідеальне має бути зрозумілим у єдності всіх трьох аспектів: суб’єктно-об’єктних, суб’єктно-суб’єктних, скінченого – нескінченного.

Проблема ідеального не зводиться так само і до способу існування його в указаних взаємовідносинах, але містить у собі питання щодо характеру взаємодії та взаємопереходу ідеального з його протилежностями: об’єктивною реальністю (у С-О відносинах), іншою суб’єктивною реальністю (у С-С відносинах) і кінцевою швидкоплинною реальністю (стосовно скінченого і нескінченного).

У різних філософських тлумаченнях на перший план виходить той чи інший бік цієї складної проблеми.

Для суб’єктивного ідеалізму ідеальне є суб’єктивною реальністю даного суб’єкта, що не має виходу ані до об’єктивної, ані до інших суб’єктивних реальностей. ............