Роль голоду в Українській національно-визвольній революції XVII ст.
Українська національно-визвольна революція XVII ст. – епохальна подія в житті українського народу, визначне явище всесвітньої історії. Проте вивчена вона недостатньо. Відсутня цілісна картина її подій, продовжують залишатися дискусійними або частково чи зовсім не з’ясованими багато питань, без висвітлення яких не можна достатньо глибоко і повно зрозуміти сутність цього феномену.
Одним із чинників революційних подій 1648 – 1676 рр. був голод. Є дані про десять голодних років на українських землях під час революції [1]. В опублікованих роботах наведено свідчення про голод, але їх автори не піддають спеціальному аналізові його місце у розвитку подій [2].
Яку роль відіграв голод в Українській національно-визвольній революції 1648 – 1676 рр.? Дана публікація є першою спробою відповісти на це питання. Вона ґрунтується на матеріалах документальних і науково-дослідних видань.
Голод, як явище соціальне, полягає у тривалій нестачі продовольства великих груп населення. Розрізняють явний голод (абсолютний) і прихований (відносний), коли спостерігаються недоїдання, відсутність або брак життєво необхідних компонентів у раціоні харчування.
Стан організму людини під час голоду називається голодуванням. Існує декілька його форм: а) часткове (неповноцінне або однобічне), коли індивід отримує недостатню кількість однієї чи декількох харчових речовин за умови нормальної загальної калорійності їжі; б) неповне (недоїдання) – недостатнє харчування відносно загальних витрат людиною енергії; в) повне, коли зовсім відсутня їжа, але є вода; г) абсолютне, якщо немає й води.
Голод призводить до тяжких наслідків – підвищеної захворюваності, обмеженого фізичного й розумового розвитку, передчасної смерті. Комплекс розладу людського організму, викликаного голодуванням, найчастіше приймає форму хвороби "аліментарна дистрофія". Людина відчуває загальну слабкість, підвищену стомлюваність, біль у м’язах, запаморочення. Голодній людині важко рухатись, уповільнюється дихання, знижується гострота слуху. Це – ознаки аліментарної дистрофії сухої форми. У випадку мокрої форми до всього цього додаються набряки – спочатку на ногах, потім руках, обличчі, тулубі. Граничними строками повного голодування для людини вважаються 65-70 діб, абсолютного – декілька днів.
Як віддалені наслідки, у людини, що зазнала голоду, може довго зберігатися страх голодування, прагнення створювати запаси їжі, а також стійка стомлюваність і виснаження, ослаблення або навіть втрата здатності до тривалої фізичної та розумової діяльності.
З давніх часів голодування було звичним явищем у житті української спільноти. До нього призводили часті неврожаї, війни, стихійні лиха (повені, великі морози та ін.), а також деяких окремих категорій населення. У XVII ст., до початку визвольної боротьби українського народу на чолі з Б. Хмельницьким, голод мав місце в 1615, 1629, 1637, 1638, 1639, 1646 рр. [3]. Голод до краю загострював і без того напружену ситуацію на українських землях, викликану іноземним пануванням.
Привертає увагу той факт, що революційні події почалися в умовах голоду – перші шість років революції були голодними роками.
Літо 1648 р. видалося посушливим. ............
