Суспільно-політичні зміни у Галичині і Буковині під впливом революції 1848 р.

Революційні події у Відні, які розпочалися навесні 1848 р., дали поштовх посиленню визвольних рухів у багатьох краях, об’єднаних під скіпетром Габсбургів, зокрема у Галичині та Буковині. Про віденське повстання у Львові стало відомо 18 березня 1848 р. Того ж дня представники польських національних сил Львова виробили петицію до австрійського імпе­ратора, сформульовану в 13 пунктах. У цьому документі ставилися вимоги скасувати ста­нове представництво, визнати рівність усіх громадян перед законом, утворити окрему провінційну адміністрацію, запровадити польську мову у школах, судах та інших державних установах, усунути із займаних посад чиновників-негаличан і замінити їх уродженцями Галичини, скасувати панщину і всі се­лянські повинності, відмінити сервітути (права селян на часткове користування поміщицькими лісами, пасови­ськами) та ін [1]. По суті це була програма польських політичних кіл, яка зводилася до перетворення Галичини в польську автономну провінцію Австрійської монархії.

Підписання петиції, яке розпочалося наступного дня, вилилось у багатолюдну демонстрацію на вулицях Львова. Під тиском громади міста  20 березня 1848 р. були відсторонені від займаних посад львівський  бургомістр Е.-Д.Фестенбург і секретар Хомінський. Новим бургомістром Львова став губернський радник граф А.Голуховський. Того ж дня губернатор Галичини Ф. Стадіон дав згоду на звільнення політичних в’язнів (понад 200 осіб) і на форму­вання національної гвардії.

13 квітня 1848 р. у Львові була створена Центральна рада народова, яка стала керівним органом польського національно-визвольного руху в Галичині. Ініціатива організації Центральної Ради народової належала представникам польської інтелігенції Я.Фельтману, Ф.Смольці, Ф.Земял­ковському, Я.Добжанському, Ю.Дзержковському та ін. Її політична платформа формулювалася в петиції від 19 березня,  врученій з деякими поправками імператорові 6 квітня 1848 р.

Оперативну і практичну діяльність Центральної Ради народової забезпечували вісім відділів: крайових справ, духовний, науковий, у справах опіки, зв'язку, комісарів, фінансовий і національної гвардії. Упродовж другої половини квітня 1848 р. в усіх містах Галичини були створені місцеві осередки Центральної ради народової. У спеціальній інструкції зазначалося, що в кожному окрузі коронного краю Галичини потрібно створити окружну раду народову в складі не менше семи осіб. Вони мали здійснювати керівництво польським рухом в краї й організувати майбутні вибори до віденського парламенту.

Події у Львові активізували громадський рух в усьому краї. Відразу ж надзвичайної актуальності набуло селянське питання. Центральна рада народова, не чекаючи рішення уряду, звернулась із закликом до шляхти негайно добровільно звільнити селян від обов’язкової панщини. Австрійська влада також намагалася запобігти повстанню, оскільки від деяких окружних старост до губернатора надходили тривожні пові­домлення про вкрай небезпечну обстановку на селі і пропозиції не­гайно скасувати всі феодальні повинності селян за викуп.

Господарська криза, яка охопила Австрію у період наполеонівських воєн та безпосередньо після них, надмірні побори шляхти і нарешті політика уряду, який діяв за принципом divide et impera  – це були головні чинники, які посилювали  напругу у стосунках населення галицьких і буковинських сіл з австрійською владою. ............