Стародавнє індійське, китайське, античне арабське і давньоруське мовознавство
1. Початкові уявлення про мову
Мовознавство, як майже й кожна наука, має свою тривалу і повчальну історію. Уже в стародавніх переказах, легендах, міфах відбивається інтерес людини до мовних явищ, ставиться питання про те, що таке слово, як воно виникло і чому говорять різними мовами.
За одним давньогрецьким переказом, люди у давні часи жили в злагоді, не мали ні міст, ні законів, говорили всі однією мовою і керувалися наказами Зевса, і тільки згодом Гермес упровадив різні наріччя і поділив людство на окремі народи. За висловом давніх римлян — Цезар може дати людині державний устрій, але неспроможний дати слова.
За біблією — цією збіркою релігійних легенд різних часів і народів,— бог сам дає великим природним явищам їх назви або ж надає Адамові здатності і можливості назвати всі живі істоти. Із біблії відомий міф і про те, як люди намагалися збудувати у Вавілоні вежу, що сягала б неба. Розгніваний таким зухвальством, бог «змішав» мови будівників, вони перестали розуміти один одного, і будівництво невдовзі було припинено.
Даром богів або винаходом видатних людей у стародавніх переказах, легендах, міфах є й письмо. Так, давні єгиптяни винахід письма приписували богові Тоту, вавілоняни — богові Набу; в стародавніх індійських легендах розповідається, що письмо людям дав бог Брахма, в китайських — мудрий Цань Чін, що мав обличчя дракона і четверо очей, знайшовши зразки для письма у зірках, у слідах птахів та ящірок.
Та, однак, перекази, легенди, міфи — це ще не наука. Вони самі вимагають наукових пояснень. Перші паростки наукових знань про мову формуються саме в боротьбі з міфологічними і магічними уявленнями про слово, про мову, формуються шляхом безпосереднього спостереження та реєстрації фактів, шляхом старанного аналізу мовного матеріалу, як про це хоч і посередньо, але недвозначно говорять найдавніші форми письма, передусім, у стародавньому Єгипті та Месопотамії. Словесно-складові системи давньоєгипетського письма, шумерського письма, з якого розвинувся клинопис, еламського письма, протоіндійського письма, критського, або мінойського письма, китайського письма дають змогу майже беззастережно твердити, що розпочинався аналіз мови з визначення змісту слів, побудови їх піктографічних та ідеографічних зображень, членування слів на склади і тільки потім уже й на звуки.
На жаль, у нас немає поки що писаних пам'яток, які б своїм змістом засвідчували величезну мовознавчу працю невідомих дослідників над створенням словесно-складових систем письма, над укладанням ассірійцями-вавілонянами словника шумерської мови, над створенням клинописного письма, але їхня видатна роль в історії науки про мову незаперечна.
2. Мовознавство в стародавній Індії
Найдавнішою пам'яткою староіндійської літератури були веди. Складаються веди з чотирьох збірок: Рігведа — книга гімнів, Самаведа — книга пісень, Яджурведа — книга молитов і жертовних церемоній і Атхарведа — книга заклинань. Найважливішою і частково найдавнішою є Рігведа, написана словесно-складовим письмом деванагарі і укладена десь приблизно 1500 р. до н. е. До вед, мова яких називається ведійською, долучається згодом величезна література, написана санскритською мовою. Санскритська мова, або санскрит — це літературна мова стародавньої і середньовічної Індії, що є дальшим розвитком мови вед, але на відміну від неї характеризується чіткішими нормами вимови, граматичної будови, словотворення та слововживання.
Веди — ця збірка релігійно-поетичних гімнів і ритуалів — користувалися у стародавній Індії величезною повагою, пошаною. ............