Реферат на тему

Теїстичні вірування праукраїнців часів Київської Русі

ПЛАН

1.         Становлення теїстичних поглядів давньоукраїнців.

2.         Пантеон князя Володимира.

3.         Інші духи та боги.

4.         Висновки.

1.         Використана література

1. Становлення теїстичних поглядів давньоукраїнців.

Формування теїстичних образів, перехід від віри в ду­хів до віри в богів за часів Київської Русі був не швидко­плинним актом, а складним і суперечливим процесом. Адже релігійні уявлення, раз виникнувши, виявляють за­звичай дивовижну стійкість, зберігаються і за зміни умов, які їх породили; видозмінюються під впливом нових умов, взаємовпливають, часто перетворюючись на складніші тво­рення. Це повною мірою характерне й для генези релігій­них вірувань праукраїнців.

Праукраїнці обожнювали всі явища природи, небесні світила, дерева, річки, поклоняючись багатьом богам. Тоб­то їм був властивий політеїзм (багатобожжя). Серед богів була своєрідна ієрархія: на чолі світу стояли найстарші боги, які керували всім життям, далі йшли нижчі боги, а також демони, які надавали послуги богам старшим. І хоча українська теогонія (сукупність міфів про народження і родовід богів) розроблена мало, певна інформація про до­християнських богів ВСЄ уіС Є.

2. Пантеон князя Володимира.

У легендарному літопи­сі «Повість минулих літ», написаному, ймовірно, літопис­цем Нестором у 980 p., є такі слова: «І почав княжити Володимир у Києві один, і поставив кумирів на горі за теремним двором: Перуна дерев'яного, а голова його сріб­на, а вус золотий, і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Симарг-ла, і Мокош. І жертви їм приносили, називаючи богами, і приводили до них синів своїх, і жертви приносили бісам, і оскверняли землю требами своїми. І осквернялася кров'ю земля Руська і гора та». Згадка про пантеон Во­лодимира значною мірою достовірна: київськими архео­логами знайдено кам'яний фундамент капища, де ці боги колись стояли.

Релігійна реформа Володимира все одно має багато за­гадок. Чому саме шість божеств? Незрозуміло, і яким прин­ципом керувався князь при відборі «кандидатів» до пан­теону: племінні боги чи покровителі професій. У першо­му випадку число шість співпадало б із кількістю племен, що входили тоді до складу Русі (поляни, древляни, сіверя­ни, дреговичі, кривичі й слов'яни новгородські). Але в той же час суто племінний зв'язок із божествами вже було втрачено, і кожен із них мав певні функції.

Над усіма іншими божествами пантеону був піднятий золотовусий Перун. Його ідол стояв на пагорбі у Києві ще за князя Ігоря — перед ним русичі клялися на вірність договору з Візантією у 945 р. Поставлено було цей ідол, можливо, при Олегові: в 907 р. під час укладення договору з Візантією під стінами Константинополя Олег та його воїни присягалися «своєю зброєю і Перуном, їх богом, та Велесом, богом худоби». Але тоді ні Перуну, ні Велесу не приносили в жертву людей. У древній Русі в жертву ідолам приноси­ли плоди землеробства, в основному печений хліб.

Перун — бог блискавок і грому, бог війни, покровитель воїнів. У ньому поєднувалися риси античних Зевса Гро­мовержця та бога війни Ареса (Марса). ............