Олександр Петрович Довженко (*29 серпня (10 вересня) 1894, хутір В'юнище, тепер у межах смт Сосниця Чернігівської області — 25 листопада 1956, Передєлкіно, Московська область) — український та радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.
Народився в багатодітній селянській сім’ї на хуторі В’юнище Сосницького повіту Чернігівської губернії.
У різних джерелах називають різні дати народження О.Довженка: 10, 11 або 12 вересня. Згідно з актовим записом у метричній книзі Соборно-Троїцької церкви містечка Сосниця, він народився 29 серпня 1894 року за "старим стилем" - тобто 10 вересня за новим.
Батько й мати були неписьменні. Батько, Петро Семенович Довженко, належав до козацького стану.
Сім’я жила не дуже заможно: землі було немало, проте була неродюча, натомість дітей було 14, тому батько "наймався в підводчики та смолярував". Діти в сім’ї швидко помирали, майже всі не досягнувши працездатного віку, тому у згадках про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали "плач і похорон". Він любив матір, про яку писав: "Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди".
Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві: мальовнича Десна, "казкова сіножать" на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі.
Вчився Довженко в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко — він був відмінником, хоча потім вважав, що це "вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…". Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах — реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але "загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання"
1911 - вступив до Глухівського учительського інституту (зараз Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка), але не тому, що хотів стати вчителем, а тому, що мав право скласти туди іспити, та й стипендія там була 120 карбованців на рік. Тут він був наймолодшим серед студентів і тут, як пише сам Довженко, "перестав вірити в бога, в чому й признався на сповіді законовчителю отцю Олександрові, єдиній ліберальній людині з усіх наших учителів". В інституті вперше знайомиться з українськими книжками, які читали він і товариші потай від педагогів. Сам Довженко пізніше говорив: "Заборонено було в нашому середовищі розмовляти українською мовою. З нас готували учителів —обрусителів краю"
1914 - закінчив інститут та по закінченні його було спрямовано вчителювати до Житомирської вищої початкової школи, де, за браком вчителів, він викладає природознавство, ґімнастику, географію, фізику, історію, малювання. Першу світову він сприйняв "як обиватель", спершу радів та закидав квітами поранених, що "завалили" Житомир, лише через кілька років почав дивитися на них "вже з тугою і соромом".
У той же час Довженко на деякий час стає активістом українського самостійницького руху. ............
