МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВРАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСЬРАЦІЇ) КИЇВСЬКЕ ТЕРИТРОІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ Секція: історії Тема роботи: Українські благодійники та меценати кінця ХІХ - початку ХХ століття. АВТОР РОБОТИ: Ігнатенко Марина Вікторівна Учениця 11-А класу Середня школа №158 Дніпровського району Домашня адреса: Вул. П.Запорожця 21 кв.12 Тел.: 542-07-40 КИЇВ - 2004 Українські благодійники та меценати кінця ХІХ - початку ХХ століття. Зміст: 1. Зміст ст.2 2. Вступ ст.3 3. Родина Бродських ст.4 4. Родина Терещенків ст.4 5. Родина Тарновських ст.5 6. Родина Галаганів ст.9 7. Родина Симиренків ст.12 8. Родина Чикаленків ст.16 9. Родина Рильських ст.21 10. Василь Вишиваний (Габсбург) ст.24 11. Володимир Косовський ст.26 12. Висновок ст.31 Мета: Донести до читача розповідь про життя і основні досягнення українських меценатів початку ХХ століття. Я вважаю, що кожен свідомий українець повинен знати імена і основні досягнення тих, хто щось корисне зробив для нашої Батьківщини. Метод роботи: Літературно-дослідницький. Вступ Доброчинність - явище, знайоме в Україні здавна. Князі Русі Київської, гетьмани Петро Сагайдачний, Іван Виговський, Іван Мазепа, Кирило Розумовський сприяли поширенню освіти, зокрема й становленню Києво-Могилянської академії, будували власним коштом храми, опікувалися най здібнішими краянами, посилаючи їх на навчання до найкращих європейських університетів. У ХІХ - на початку ХХ століття добродійництво, або, як казали римляни, меценатство, набуло особливого поширення серед шанованих, багатих і не дуже, знаних українців. Пригадаймо меценатів-земляків Тарновських, Григорія Ґалаґана, родину Симиренків, Євгена Чикаленка, батька й сина Рильських, братів Бродських, кілька поколінь Терещенків. Вони та інші шляхетні пани і пані чимало зробили для розвою вітчизняної культури та освіти, розвитку промисловості, поліпшення медичної справи тощо. А хіба не меценатом, хоч і не вельми заможним, був письменник Михайло Старицький, який продав власний маєток на Поділлі, аби допомогти звестися на ноги професійному українському театру, створивши славнозвісну театральну трупу корифеїв Марка-Кропивницького, Миколи Садовського, Панаса Сакса ганського, Марії Заньковецької? При цьому його не дуже цікавили особисті доходи. Він навіть зазнав відчутних збитків, бо платив акторам ставки, яких не мали на той час і актори російських імператорських театрів. А хіба не меценатами були педагог Сергій Грушевський і його син Михайло, перший всеукраїнський Президент? Сергій Грушевський заповів збудувати на його капітал реальне училище для дітей робітників, яке й було споруджено на київській Куренівці, а Михайло заснував у Львові на кошти з власних гонорарів фонд для студентів і молодих учених-істориків. Микола Лисенко за гроші, які зібрала громадськість до ювілею композитора задля поправки його здоров'я, відкрив у Києві музично-драматичну школу. Богдан Ханенко, відомий меценат та археолог, почесний член Петербурзької академії мистецтв, разом з дружиною Варварою колекціонували унікальні твори західного і східного мистецтва, які потім заповіли Києву за умови, що нащадки пам'ятатимуть їхні імена. З 1919 року в будинку Ханенків розмістився музей. Козацький нащадок Василь Горленко - один з жертводавців на Публічну (нині - Парламентерську) бібліотеку в Києві, хоча й сам змушений був усе життя заробляти "свій насущник". Згаданими прикладами не вичерпується перелік тих свідомих краян, завдяки яким не одне покоління українців мало і матиме змогу долучитися до високого духу вітчизняної науки, культури, побуту. Тож, гадаю, спроба простежити історію доброчинства в Україні стане не тільки цікавою екскурсією в історичне минуле Батьківщини, а й, можливо, відкриє для когось невідомі шляхи самореалізації. ............