ВІД ПОЛТАВСЬКОГО ІНСТИТУТУ ШЛЯХЕТНИХ ДІВЧАТ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИМІРУ ВИЩОЇ ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ ПОЛТАВЩИНИ
Іван Петрович Котляревський
(9 вересня 1769 – 10 листопада 1838 рр.)
на прохання В.О. Рєпніної з жовтня 1823 по червень 1838 року здійснив переклад з французької на російську мову теологічної праці Дюкеня «Размышления о расположении, с каким должно приступать к чтению и размышлению Святого Евангелия от Луки »
Тарас Григорович Шевченко
(9 березня 1814 – 10 березня 1861 рр.)
наприкінці червня – початку липня 1845 року приходив до начальниці Інституту шляхетних дівчат С.І. Засс (передплатниці його альбому «Живописная Украина») з приводу його розповсюдження
12 грудня 2008 року виповнюється 190 років від часу заснування Інституту шляхетних дівчат у Полтаві. Сторічна діяльність цього середнього навчального закладу для збіднілих дворянок на теренах Полтавщини гідна уваги сучасних освітян і тих, хто шанує історію та культуру рідного краю.
Центральний корпус університету – пам’ятка архітектури першої половини ХIХ ст. – є складовою частиною архітектурного класичного ансамблю міста Полтави. Знайомство кожного першокурсника і гостей навчального закладу із давньою історією Інституту шляхетних дівчат, історією Національного технічного університету імені Юрія Кондратюка вважаємо справою честі науково-педагогічного колективу.
Полтавський дівочий інститут (Інститут шляхетних дівчат) засновано 12 грудня 1818 року на кошти дворянства з ініціативи дружини Полтавського та Чернігівського генерал-губернатора князя М.Г. Рєпніна – Варвари Олексіївни.
Цей навчальний заклад став першим серед губернських міст і шостим у Російській імперії середнім навчальним закладом для дворянок. На той час середніх навчальних закладів світського характеру в Полтаві було тільки два: народне училище, відкрите в 1799 р. графом С.С. Потоцьким, перетворене потім у повітове, і цивільна гімназія, відкрита в 1808 р.
Середній навчальний заклад для жіноцтва у Полтаві – один із найдавніших в Україні. Він заснований на благодійницьких засадах майже одночасно з ліцеями Рішельєвським в Одесі (1817 р.), Крем’янецьким (1819 р.), Ніжинською гімназією вищих наук (1820 р.).
В.О. Рєпніна, донька міністра освіти (при Єлизаветі) Олексія Розумовського, внучка останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського, палка прихильниця культурно-просвітницьких ідей, свого часу була головою благодійного жіночого товариства в Санкт-Петербурзі. Приїхавши в 1816 р. разом із чоловіком до Полтави, відкрила у своєму домі на власні кошти пансіон для збіднілих дворянських дівчат замість закритого на той час пансіону (існував із 1808 р.) Параски Яківни Кочубей, дружини відомого своїм меценатством багатого полтавського поміщика Семена Михайловича Кочубея, нащадка В.Л. Кочубея.
Прагнучи благодійності, В.О. Рєпніна звертається до полтавського дворянства з пропозицією створити для освіти і виховання дворянських дітей, особливо із збіднілих родин, дівочий інститут за прикладом заснованого в Санкт-Петербурзі (1764 р.) за проектом І.І. Бецького “Воспитательного общества благородных девиц”. Відкрите 5 травня 1765 року при Воскресенському Смольному Новодівичому монастирі виховне товариство для дворянок ставилось царським урядом за зразок для дворянства провінцій Російської імперії, оскільки давало початки суспільного виховання дворянок.
Згідно з програмою державного виховання дворянських дівчат із 6 до 18-річного віку, розробленою І.І. ............
