РЕФЕРАТ

Акти міжнародного законодавства щодо особливостей кримінального покарання неповнолітніх

ВСТУП

Для розуміння змісту та оцінки сучасного українського кримінального законодавства щодо покарання неповнолітніх важливе значення має аналіз актів міжнародного законодавства у цій сфері. Ключовими міжнародно-правовими документами універсальної дії, які визначають особливості поводження з неповнолітніми правопорушниками, в тому числі й особливості кримінального покарання, є, зокрема, Декларація прав дитини 1959 р., Конвенція ООН про права дитини 1989 р., Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх 1990 р. (Ер-Ріядські керівні принципи), Мінімальні стандартні правила ООН, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх 1985 р. (Пекінські правила), а також низка регіональних документів, прийнятих в межах Ради Європи.

У Декларації прав дитини, яка була ухвалена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1959 р., міститься загальна норма-заклик: “Дитина, через її фізичну та розумову незрілість, потребує спеціальної охорони і турботи, включаючи належний правовий захист”. Окрім того, принцип 2 цієї Декларації проголошує, що “при виданні законів головним міркуванням повинно бути забезпечення інтересів дитини”.

Більш конкретні положення щодо покарання неповнолітніх містить такий фундаментальний міжнародний документ, як Конвенція ООН про права дитини 1989 р. Згідно з цією Конвенцією, дітьми вважаються всі особи, які не досягли 18 років. Стаття 37 цієї Конвенції передбачає, що держави-учасниці забезпечують, щоб: а) жодна дитина не піддавалась катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання. Ні смертна кара, ні довічне тюремне ув'язнення, яке не передбачає можливості звільнення, не призначається за злочини, вчинені особами, молодшими 18 років; b) жодна дитина не була позбавлена волі незаконним або свавільним чином. Арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюються згідно з законом та використовуються лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу; с) передбачають гуманне ставлення до кожної позбавленої волі дитини і повагу до гідності її особи з урахуванням потреб осіб її віку. Зокрема, кожна позбавлена волі дитина має бути відокремлена від дорослих, якщо тільки не вважається, що в найкращих інтересах дитини цього не слід робити, та мати право підтримувати зв'язок із своєю сім'єю шляхом листування та побачень, за винятком особливих обставин; d) кожна позбавлена волі дитина мала право на негайний доступ до правової та іншої відповідної допомоги, а також право оспорювати законність позбавлення її волі перед судом чи іншим компетентним, незалежним і безстороннім органом та право на невідкладне прийняття ними рішень щодо будь-якої такої процесуальної дії .

Окрім того, ціла низка важливих кримінально-правових, процесуальних та пенітенціарних вимог щодо поводження із неповнолітніми міститься у ст. 40 цієї Конвенції. В ній зокрема передбачено, що “держави-учасниці визнають право кожної дитини, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство, звинувачується або визнається винною в його порушенні, на таке поводження, що сприяє розвиткові у дитини почуття гідності і значущості, зміцнює в ній повагу до прав людини й основних свобод інших та при якому враховуються вік дитини і бажаність сприяння її реінтеграції та виконання нею корисної ролі в суспільстві”. ............