Юридичний склад умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх

Системний підхід у дослідженні дозволяє розглядати умовно-дострокове звільнення від відбування покарання багаторакурсно: як певний феномен законодавства, кримінально-правової теорії та практики. Відповідним чином, і в його правовій характеристиці може бути відзначено щонайменше три аспекти. По-перше, воно є правовим інститутом, по-друге – правозастосовним процесом, по-третє – результатом реалізації норм кримінального та кримінально-виконавчого права. Як правовий інститут умовно-дострокове звільнення від відбування покарання є сукупністю юридичних (кримінально-правових, кримінально-виконавчих, кримінально-процесуальних) норм, тобто є міжгалузевим. Як процес воно передбачає наявність певних підстав для його виникнення та припинення, певні динаміку та послідовність розвитку, мету. Нарешті, як результат таке звільнення означає настання певних правових наслідків, змін у розвитку кримінальних, кримінально-процесуальних та кримінально-виконавчих правовідносин.

На нашу думку, погляд на умовно-дострокове звільнення як на процес і результат, дозволяє дещо в іншому, аніж традиційний, ракурсі, побачити ті юридично значущі елементи, з яких утворюється цей вид звільнення від відбування покарання. Процес умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, передбаченого ст. 107 КК, на нашу думку, містить розвиток правовідносин через послідовну зміну наступних етапів:

1) етап відбування засудженим певної частини покарання, призначеного за вчинений у неповнолітньому віці злочин, під час якої він власною поведінкою повинен довести своє виправлення;

2) етап розгляду державними органами питання про умовно-дострокове звільнення від покарання і ухвалення рішення про звільнення особи від відбування тієї частини покарання, яка лишилася;

3) етап перевірки достовірності висновків про позитивний результат (виправлення засудженого), досягнутий під час виконання покарання шляхом зобов’язання звільненої особи не вчинити нового злочину протягом часу, який дорівнює тривалості невідбутої частини покарання.

Утримання засудженого від нового злочину забезпечується загрозою застосування тієї частини покарання, що лишилася невідбутою шляхом приєднання її повністю або частково до покарання, призначеного за новий злочин. Слід зазначити, що на цьому етапі дослідники проблем умовно-дострокового звільнення, як правило, зупиняються. Але, на нашу думку, в цьому процесі необхідно підкреслити існування ще однієї, завершальної стадії, якою є набрання звільненням від відбування покарання остаточного характеру. Ця стадія реалізується лише в той день, коли повинен був закінчитися термін відбування покарання, призначеного обвинувальним вироком суду, за умови, що достроково звільнений протягом цього часу не вчинив нового злочину. Лише в цей момент щодо засудженої особи насправді остаточно погашається (зникає, анулюється) можливість остаточного та повного виконання покарання як форми реалізації її кримінальної відповідальності, і вона справді, реально стає звільненою від відбування покарання. Згадаємо, до речі, що в деяких нормативно-правових актах минулих періодів сприятливе закінчення контрольного проміжку часу при умовно-достроковому звільненні прямо прирівнювалося до відбування покарання. ............