Критичний огляд памфлету І.Дзюби Інтернаціоналізм чи русифікація?
    Письмова робота за І.Дзюбою "Інтернаціоналізм чи русифікація?" Нещодавно виповнилося 40 років видатній праці Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?", гостро-полемічному твору, який в свій час став маніфестом українських "шістидесятників". Про що ж ішлося в цьому памфлеті, що він викликав такі гоніння з боку партійного керівництва і при цьому набув такого поширення серед української інтелігенції? Дзюба у своєму творі торкається питань становища націй і народів, які входять до складу СРСР, їх декларативного формального суверенітету, денаціоналізації, питань насильницького насадження руської культури та мови і все в такому роді. Звичайно, як українця Дзюбу більш за все цікавить доля українського народу, він описує своє бачення процесу коренізації на Україні та наслідки його згорнення, описує становище української національної культури на шістдесяті роки тощо. Ці питання, безперечно, були одними із найболючіших на той час. Цікаві також джерела, на які посилається автор. Як влучно написав професор Шаповал, Дзюба "..зробив своїми союзниками не кого-небудь, а "класиків марксизму-ленінізму" (с. 16). В творі він посилається на самого К.Маркса (с.75), В.І.Леніна (с.75-77, с. 88-89), на доповідь Й.Сталіна на XVI з`їзді ВКП(б) (с.78), ну а також наводить цитати з М.Горького (с.80), А.Луначарського (с.81-82), філософа Антоніо Грамші (с.81), "цитату в цитаті" з Отто Брауна (с. 83) тощо. Також були використані такі джерела як "..стенограми партійних з`їздів доби "коренізації"/"українізації", постанови партз`їздів і уряду, праці тодішніх керівників і партійних лідерів, статистику, публіцистику, літературні твори." (за статтею Шаповала, с.16) Одним із засобів висвітлення питання у Дзюби є протиставлення теоретичної та ідеологічної основи, проголошених лозунгів та закликів і практичного становища речей, такого, яким воно є насправді. Для приклада візьмемо питання про асиміляцію націй, яке було розглянуте у статті "Майбутнє націй: нації за комунізму". Спочатку щодо теорії. Що ж ми можемо побачити в "класиків марксизму-ленінізму" стосовно національного питання? По-перше, І.Дзюба розкриває нам точку зору К.Маркса на питання, а саме те, що він знущався і висміював усілякі спроби постановити, що нації і національна культура - це щось застаріле та непотрібне і вказував на імперіалістичну суть таких поглядів (с.75), а також називав ідеї про майбутнє безнаціональне суспільство "казарменим комунізмом" (с. 77). Далі ми бачимо посилання на позицію В.Леніна, а саме на такі його думки: по-перше на його боротьбу (принаймні на словах) "проти русифікаторства, проти великоруського шовінізму і великодержавництва, тобто, по суті, проти асиміляторства" (с.77), по-друге, на його розуміння того, що "в інтересах комунізму - найбільший розвиток націй, а не їхнє згортання і асиміляція" (с. 77). Також наводиться цитата з доповіді Сталіна на XVI з`їзді ВКП(б), в якій він засуджує позицію "соціал-шовініста" Каутського, проголошуючи ленінські ідеї (с. 78). Отже, якщо не розписувати позицію кожного із цих діячів окремо, то всі проголошені ідеї зводилися до того, що і мови не може бути про якусь "социалистическую нивелировку" (цитата з Луначарського, с.82), злиття всіх націй в одну, асиміляцію, насильницьке нав`язування багатьом націям якоїсь однієї мови і культури, а навпаки, повинно стояти завдання "їхнього всебічного розвитку, особливо розвитку раніше пригнічених і неповноправних націй" (с. ............