Познайомившись з Проспером Меріме І. Тургєнєв зазначав: "Схожий на свої твори: холодний, витончений, вишуканий, із сильно розвиненим почуттям краси й міри і з цілковитою відсутністю не лише якої - не будь віри, але навіть ентузіазму"
Меріме звертається до жанру новели, в якому досягає найбільшої глибини та виразності. Новела, як дуже динамічний жанр дозволяє проводити експеримент, випробовувати нові шляхи у мистецтві. У новелі Меріме вирішує складне завдання: через одиничну подію розкрити характер інших народів, інших епох. У листі до І. Тургєніва (10.12.1868) Меріме так пояснив свій метод: " Для мене немає цікавого завдання, а ніж якнайдетальніший аналіз історичного персонажу. Мені здається, можна добитися відтворення людини минулих епох способом, аналогічним до того, який скористався Кюв`є для відновлення мегатерія та багатьох відмерлих тварин. Закон, як і для зовнішньої." Відтак, Меріме особливу увагу звертає на типізацію психології.
"Взяття редуту" (1829) - коротка новела, побудована як оповідь очевидця (можливо, Стендаля) про опір росіян при штурмі наполеонівськими військами Шевардінського редуту напередодні Бородінського бою. Об`єктом дослідження тут є незрозуміла для француза загадкова стійкість росіян, яку можна збагнути лишень через призму рос. націон. свідомості. Новела й написана в простодушно - оповідний, хоч і дуже стриманій манері, що випередила "непарадні" опис боїв у "Парському монастирі" Стендаля та "Війні і мирі" Л. Толстого. Та в стилі новели є своя загадковість: простота і "прозорість" мови приховують вишуканий звукопис, який перетворює новелу на своєрідну поезію в прозі.
Меріме прихильно ставився до України. Про це свідчать, зокрема, листи письменники, а також його розвідки: нарис "Українські козаки т їхні останні гетьмани" (1854), де йдеться про життя, звичаї та побут запорожців, їхню боротьбу за визволення України, характеризується суспільно-політичний ладна Запоріжцю Січ, який Меріме кваліфікує як військову демократію: дослідження "Б. Хмельницький" (1863) з розгорнутою картиною буття українського народу в сер. XVIII ст. Окремі моменти історії України та її козацтва розглянув у праці "Епізод з російської історії Лжедмитро" (1853), також у сюжетно пов’язаних з нею п’єсі "Перші кроки авантюрник" (1852), де відтворив життя Запорізької Січі. Творчість М. Гоголя, приятелював з ним сполуками Меріме до вивчення української, російської т польської мов: він перекладав п’єсу "Ревізор", написав низку статей, у яких високо оцінив талант письменника. Цікавився творчістю Марна Вовчка, з якою був у приязних стосунках, робив спроби перекладу її творів, зокрема оповідання "Козачка".
Ряд творів Меріме переклали М. Константинопольський, В. Підмогильний, І. Рильський, М. Рудницький, С. Буда, М. Терещенко, Я. Кравець, Н. Гордієнко-Андріанова.
Починаючи з 1848 року Проспер Меріме "літературно емігрував до Росії й України". Знайомство з історією, творами письменників цих країн спонукало його до вивчення їхньої мови, бо письменник прагнув читати твори мовою оригіналу.
Особливо Меріме захоплювався Україною, його приваблювало минуле і героїчна боротьба українського народу за національну незалежність. Найбільше його зацікавила епоха українського козацтва, гетьманування, їхні звичаї та обряди. ............
