Сівакова В. В.
ІНТОНАЦІЙНЕ СПІВВІДНОШЕННЯ ЯК ПРОБЛЕМА ВІРШОВАНОГО ПЕРЕКЛАДУ
Відомо, що кожна мова характеризується своїми, типовими лише для неї інтонаціями. Саме тому в англійській та російській (українській) мовах інтонація вірша відрізняється, так само як і їх фонетичний склад. Тобто «під час перекладу віршів багато уваги приділяється не стільки «точності», «адекватності» чи «правильності», скільки передачі стилю оригіналу», де особливого значення набуває інтонація, потреба в інтонаційно-синтаксичній ідентичності оригіналу та його перекладу, як зауважує Ю. В. Шор [3, с.126]. Тому при віршованому перекладі необхідно відродити головне –думку, інтонацію, емоціональне забарвлення.
Так, під час перекладу можуть бути замінені синтаксичні конструкції й інтонаційні контури при цьому часто не співпадатимуть із оригіналом, але між ними повинно бути гармонійне співвідношення. На відсутність прямих звукових відносин в перекладі й оригіналі вказував ще А. В. Федоров, говорячи, що «якщо неможливо встановити повну акустичну адекватність інтонаційних характеристик перекладу та оригіналу, то потрібно прагнути до аналогії в ритміко-семантичних й інтонаційних конструкціях» [4, с.52]. Інтонація віршу, його строфіка, ритміко-семантичні фігури й паралелі, звукові повтори утворюють музику віршу, тому в перекладі дуже важливим є зберегти експресію, настрій, виразність оригіналу.
В. В. Алексєєв порівнює переклад віршу із кольоровим мозаїчним полом античної терми, що був знайдений у Севастополі на розкопках стародавнього Херсонесу. «Уся композиція сприймається як одне гармонійне ціле, але якщо придивитись то можна побачити, що окремі її елементи виконані не в кольоровому, а чорно-білому поєднанні» - зазначає дослідник [1, с.97]. Таким чином, віршований переклад - це та сама мозаїка з тією лиш різницею, що чорно-білі фрагменти, що були домислені перекладачем, може побачити тільки той, хто здатен порівняти оригінал із його перекладом.
Наведені вище положення можна продемонструвати на прикладі балади «Улялюм» (Ulalume, 1847) американського письменника Е. По (Edgar Allan Poe, 1809 - 1848). Вона цікава для дослідження тим, що в ній, за словами Ю. В. Шора, присутні різноманітні структури чисто композиційного характеру: ритміко-синтаксичні повтори, анафори, епіфори, віршові переноси та ін. Причому алітерацію, циклічне повторення одного й того самого тембру письменник використовує як специфічно стилістичний засіб. Саме тому балада вважається одним з найбільш важких для перекладу ліричних творів Е. По.
Аналіз оригіналу балади виконаний на основі перекладу К. Бальмонта [3, с.123]. Надамо баладу в оригіналі та коротко охарактеризуємо її особливості для подальшого їх порівняння з аналогічними елементами перекладy.
I 1 The skies they were ashen and sober; a Небеса были серого цвета а
2 The leaves they were crisped and sere - b Были сухи и скорбны листы b
3 The leaves they were withering and sere; b Были сжаты и смяты листы b
4 It was night in the lonesome October a За огнем отгоревшего лета a
5 Of my most immemorial year, b Ночь пришла – сон глухой черноты, b
6 It was hard by the dim lake of Auber, a Близ туманного озера Обер, c
7 In the misty mid region of Wier - b Там, где сходятся ведьмы на пир, d
8 It was down by the dank tarn of Auber, a Где лесной заколдованный мир, d
9 In the ghoul-haunted woodland of Wier. ............
