ПРИДНІСТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

IНСТИТУТ МОВИ ТА ЛИТЕРАТУРИ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Складні слова в фізичній термінології

 

Керівник

Ст.вик. Дубика А.О.

 

Виконала студентка Каштанова Анастасія

 

ТИРАСПОЛЬ 2007р.

ЗМІСТ

 

1.   Вступна частина.

З історії дослідження складних слів.

2.   Основна частина.

Функціонування складних слів у фізичній термінології.

З історії досліджень термінології

Складні терміни:

а) іменники

б) прикметники

в) складні дієслова та прислівники.

Висновки.

Література

 

Словниковий склад української мови утворює складну систему лексичних зв’язків, і кожне нове поняття, зближуючись за однією зі своїх основних ознак з іншими поняттями, знаходить таким чином і своє словесне оформлення. І все ж у ролі термінів нерідко виступають слова , що не зустрічаються у звичайній побутовій мові. Вона передусім має обслуговувати спеціальну літературу і різні сфери наукового – навчальної та професійної діяльності тією мовою, в якій вона вживається, та водночас її комунікативні функції проектуються і на контакті зовнішні, міжнародні.

Існує лінгвістична термінологія, друкарська, хімічна, біологічна, фізична та багато інших. Розвиток власне української мовознавчої термінології починається з появою різного роду граматик XVI століття. У 1586 році була надрукована граматика у м. Вільно, 1591 році у Львові вийшла граматика, складена студентами Львівської школи, під назвою «Адельфотес». У 1596 році з’явилася граматика Лаврентія Зизанія, а 1619 році у м. Євю біля Вільно вийшла праця Смотрицького «Граматика словенськія правильное синтагма».

Формування і становлення сучасної мовознавчої термінології припадає на XIX століття. У граматиках Й. Лозинського, Й. Левицького, Я. Головацького постало питання про характер розвитку української літературної мови на народній основі. І. Огієнко сказав: «Будь яка мова робить людину здатною до передачи своїх думок іншими, забезпечує співжиття в суспільстві, зумовлює формування її духовної сутності. Через те кожну мову не тільки можна, а й треба розвивати, бо інакше ті народи, чиї мови залишаться на стадії закостеніння, без письма, навряд чи наближатимуться до цивілізації [4, 45].

Розвиток української лінгвістичної термінології відбувався й відбувається у безпосередньому зв’язку з розвитком науки про мову. Щодо власне українських термінів, уживаних у працях Є. Тимченко, то більшість із них стала надбанням сучасної української системи лінгвістичних термінів.

Закономірністю для утворення термінів періоду формування є дублетність. У граматиці Тимченка найуживаніші паралелі: ортографія – правопісь, фонетика – звучення, дифтонги – двозвуки, кон’югація – часування, асиміляція – уподібнення.

Вимога прозорості терміна, орієнтація на внутрішню форму слова при термінотворенні, особливо виразна при зіставленні дефініцій, що Є. Тимченко дає тим граматичним явищам, і тим терміном, якими називає дефіновані поняття. Прикладом може бути термін прикметник. Уживає його паралельно зі словосполученнями ймення прикметне.

Вивчення термінодиниць лінгвістичних праць Тимченка на тлі загальних картин українського наукового мовлення перших десятиліть XX століття дає право стверджувати, що вчений підходив із системних позицій до його революційної розбудови. ............